Впевненість котра вражає

Нік

Вчора одна рижа зарядила мені ляпаса. Сказати, що я був вражений — це нічого не сказати. Ну так, можливо, я був неправий, коли накричав на неї. Вона просто опинилася не в тому місці і не в той час. Я шукав стадіон по карті в телефоні. А тут хтось стукає мене і моя футболка наполовину мокра. А як би ви зреагували? Звичайно ж, я не мав її ображати, але так вийшло. І до того ж цілий вечір я пролежав у своїй квартирі без сили заснути. Ці очі відтінку кави з'являлися щойно я закривав очі. Я маю її знайти. Саме це я поставив за мету. Але як? Я не місцевий і нічого не знаю про неї. Але нині вона сама з'явилася.

Я подружився з Ігорем котрий по ролі був центральни захисником. Ігор став для мене другом за лічені хвилини. Я поділився з ним своїми "здібностями" — можна так сказати, і він чудово їх використовує. Я дізнався, що в цього хлопця є сестра, яка також інколи грає з усіма тут.

І нині, коли я стою на воротах, помічаю риже чудо. Вона зайшла в четвертий ряд. І через неї я пропустив м'яч, слава Богу тренер не помітив цього, бо був зайнятий нею і її подружками. Схоже, комусь зараз влетить. Але ні. Незабаром тренер пішов, а вони так і залишилися там стояти. І кинула декілька поглядів на мене, отже пам'ятає. Але ще більше я здивувався, коли тренер оголосив перерву і сказав Ігорю, що Аделіна з другого тайму буде грати з нами. А сам Ігор посміхнувся і попрямував до трибун. Отже, Аделіна — це одна з тих трьох дівчат. І... схоже, це та сама рижоволоса принцеса, і його сестра. Я прямо містер очевидність. Вони з Ігорем пішли до роздягальні, а вже за дві хвилини вийшли, і дівчина, помахавши подружкам, пішла разом з Ігорем до нас.

— Аделіна, я такий радий тебе знову бачити у формі, — сказав Андрій і обійняв її.

Схоже, хлопці знайомі з нею, а отже, вона частенько тут буває. Дівчина ж подивилася на мене і я простягнув їй руку.

— Нік, — сказав як ні в чому не бувало.

— Аделіна, — порадувала мене дівчина легкою усмішкою.

Ну а вже за хвилину я побачив, що ця тендітна дівчинка не така уже й проста. Вона забила мені два голи. І стільки ж я зловив. Цікава вона.

А вже після тренувань ми усі разом попрямували до роздягальні. Ігор запросив мене в гості, і я погодився, адже тепер, коли ця дівчинка так близько, не впущу моменту познайомитися з нею. Той ляпас я запам'ятав, але не маю в планах повертати, адже визнаю, що був неправий, а отже заслужив, але нехай вона не спускає цей момент з пам'яті.

— Аделіна, ти підеш з нами? — спитав Ігор.

— Ні. Я ще прогуляюся з Каролею і Ірою. Але не хвилюйся, я скоро повернуся. Ти за той час встигнеш познайомити Ніка з батьками.

— Ок. Папа.

— Скоро зустрінемося, — сказала дівчина і ми з Ігорем пішли в одну сторону, а вона до своїх подруг.

Ця дівчина унікальна. Тепер їй від мене точно не втекти...

Мене дуже тепло прийняли у сім'ї Боднаренків. Борис і Ілона були дуже милими. Я легко знайшов спільну мову з ними. Я навчався на адвоката, перевівся з Франції сюди, тому тепер усе мене пов'язувало з Україною. До приходу Аделіни ми говорили про футбол. Як я зрозумів, уся сім'я була знайома з кожною деталлю цього спорту. Ну дійсно, син футболіст і як тут не знати. Аделіна прийшла дійсно скоро. При її приході ми ще говорили. А саме я розповів про її паси.

— Ніколи не міг би подумати, що дівчина так чудово може забивати голи. Це фантастично, — чесно сказав я.

— Аделіна у нас багатогранна, — посміхнулася Ілона.

— А навчаєшся на кого? — поцікавився я.

— На кондитера, — відповіла дівчина.

Ми ще трохи поговорили, а затим сіли вечеряти. Моя мама померла, коли мені було 11 років, тому в цій сім'ї я почувався своїм, мені тут було добре.