Той самий мудак і воротар

Як завжди, я прокинулася від дзвінка будильника. Першої пари в нас немає, тому в мене є час. Я ще трохи поніжилася в ліжку і аж тоді піднялася. Пішла у ванну, де зробила все, щоб не було видно мого "привіт, жах як ти виріс", а після цього вибрала одяг. Нині погода була похмура, тому завдяки моєму великому вибору одягу я одягла біле худі і чорні джинси. Волосся зібрала у високий хвіст і витягла передні пасма. З взуття взяла білі кросівки Nike (за рекламу не проплачено, просто авторові захотілося вказати кожну деталь). Щодо макіяжу, то я тільки нафарбувала свої губи червоною помадою і підвела свої брови гелем. Я мало фарбуюся, адже думаю, що природна краса краща за будь-яку косметику. Але помадою користуюся завжди, бо думаю, що вона додає впевненості.

Вже о 10 я була біля університету. Каролі й досі не було, тому я сіла на лавочку, щоб почекати на неї. Насправді, вона ніколи не спізнюється, але сьогодні щось не так. І коли я хотіла їй написати, то побачила SMS, яке вона мені надіслала ще зранку. От я дурепа. Вона ж попередила, що не приїде сьогодні. Ну так, Аделіно, ти вже сліпа. От би незручно було, якби я їй подзвонила з претензіями, а насправді вона мене попередила.

Я сама зайшла на нашу кухню. Перша пара — практика. І готували ми морозиво з квашеної капусти. Ніколи б не подумала, що з такого солоного може вийти солодке морозиво.

Після пар я сама пішла до брата на стадіон. Сьогодні не було і Іри також. Вони наче змовилися не приходити. Проте ми маємо зустрітися біля стадіону. Вчора один мудак завадив нам зайти на стадіон, але нині це вже відбудеться. Іра вже була тут, а от на Каролю довелося почекати. Вона прийшла з кавою і капучино. І це було те, що мені потрібно, адже сьогодні я ще не пила нічого, за винятком соку зранку. Ми ввійшли на стадіон, де вже бігали хлопці. Одразу помітили біля воріт хлопця. І це був... той самий йолоп, якому я зарядила ляпас. І чому так? Дівчата також помітили схожість.

— Охохо, — сказала Іра.

— Слухай, Аделіно, ти конкретно влипла. Це ж той хлопець, що вчора...

Вона не договорила, бо тренер помітив нас і підійшов.

— Аделіно. Давно я тебе не бачив, — сказав Віктор і підійшов до нас.

— Та якось не було нагоди заходити, — посміхнулася я.

— Я знаю про той випадок з Дімою. Прикро. Ви були такою гарною парою...

— Не судилося видно.

— До речі, у нас новий воротар. Не хочеш його випробувати?

— Навіть не знаю. Я спортивне не взяла.

— Думаю, що Ігор радо тобі позичить. Звичайно, я не наполягаю. Тільки за твоїм бажанням.

— Тоді я згодна.

— Гаразд. Зараз буде перерва, і я скажу Ігорю.

Тренер пішов, а я стояла і думала. Можливо, це не той воротар? Хоча безглузда думка.

— Ти підеш на поле? — ошелешено спитала Кароля.

— Так.

— Тоді я можу побажати тобі тільки удачі. Він точно тебе пам'ятає.

Вже за 10 хвилин Ігор підійшов до мене і обійняв.

— Хочеш з нами побігати? — спитав він з усмішкою.

— Ну треба ж випробувати вашого новенького. До речі, це він? — спитала я і кинула погляд на хлопця, що сідав неподалік.

— Так. І я радий, що ти відійшла від Діми. Він не був достойним тебе.

— Ви змовилися? Віктор говорив про Діму, ти говориш про Діму. Вона так і втече зараз, — сказала жартома Іра.

Я посміхнулася. Ми з Ігорем пішли до роздягальні, і він дав мені мою форму. Так, я частенько бігаю з хлопцями і граю з ними на тренуванні. Мені подобається футбол. Він має стільки таємниць у собі і хитрощів, а також під час гри ти не знаєш, як все закінчиться. Це все невизначеність...