Йолоп і ляпас

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

— Чупакабра не стрижена, під ноги дивися. Куди преш?! — почав цей дурень кричати.

— Йолоп. Якби не завис у своєму телефоні, то б не врізалися один в одного. І не кричи на мене.

— Чого б це я повинен тебе слухати? Слута.

— Я не слута. Це раз!...

— А два? — перебив мене цей ідіот.

— Ти ще пожалієш, що накричав на мене.

— А навіщо чекати, давай зроби так, щоб я прямо зараз пожалів. У чому проблема?

Схоже, цього дурника наша розмова забавляла. А я вже просто закипала від люті.

— Аделіна, не ведися. Пішли звідси, — прошепотіла Кароля збоку.

Але я не могла просто так піти. Тому я підійшла до цього типа і зарядила йому ляпаса. Схоже, такого повороту подій ніхто не очікував, та і я в принципі не мала цього в планах. Тому, щоб не отримати "здачі", я розвернулася і ми пішли геть. Кароліна і Іра всю дорогу мовчали. А коли ми вже підійшли до універу, де була припаркована машина Каролі, Іра сказала:

— Ух. Ти так красиво зарядила йому ляпаса. Я не очікувала такого. Тебе треба боятися, — посміхнулася вона.

— Я й сама такого не очікувала, але він мене прямо вивів. Сподіваюся більше ніколи не зустрінуся з ним, а то тоді отримаю я. Не думаю, що він би пробачив таке.

— І то правда.

— Але ми так і не подивилися на новенького воротаря, — сказала я. — Вибачте.

— Нічого страшного. На нього і завтра подивимося. Але ця вистава з цим хлопцем мені більше сподобалася. Так що моя жага побачити новенького притамована побаченим злого хлопця.

Ми всі разом засміялися. Ця історія виявилася дійсно забавною. Але про чупакабру я запам’ятала.

Вдома я була о 20:00. Ми з дівчатами ще пройшлися магазинами. Я не купила нічого, адже нічого такого, щоб привернуло мою увагу, не помітила. Мама і тато вже сиділи у вітальні. Брат був також із ними. Я підійшла ззаду і обійняла маму зі спини.

— Сонце, як справи?

— Нормально. А у вас як? — сказала я і сіла на край дивану.

— Як завжди. Знаєш, як на роботі скучно.

— Ігор, як у тебе? — спитала я брата.

— Ей. Так собі. В універі ледве не заснув на парі. Добре, що Саня вчасно збудив, а то б і ліг так, — сказав той.

— А з футболом як? Я давненько не була на стадіоні.

— Діму вигнали. Нині новенький був. І маю визнати, що він набагато краще ловить м’ячі, ніж Діма.

— О, а звідки він, місцевий? — поцікавилася мама.

— Ні. Прилетів з Франції. Він народився там, але його мама з України, а тато француз. Він грав у збірній Франції, але останні два роки не брав участь у спорті.

— А чого? — підключився тато.

— Він отримав травму, тому так. Була тріщина в ребрі.

— Ого, — здивувалася я.

— І він, до речі, нормальний тип. Я з ним подружився. Він навіть показав декілька прийомів. Він був центральним захисником.

— Важка позиція. Але прикольна.

Ми ще трохи поговорили про футбол, адже я була на диво в ньому опізнана, і я пішла в кімнату переодягатися. Цей новий воротар зацікавив мене, не буду цього приховувати. Але двічі я на ті самі граблі не стану. На прикладі Діми зрозуміла, що закохуватися в таких людей, як футболісти, може виявитися помилкою, адже їм є з кого вибирати. Фанаток є дуже багато, і чоловік не завжди буде пам’ятати про дівчину, котра чекає на нього. Все ж котрась з фанаток може виявитися більш красивою, веселою і підходящою. На прикладі брата знаю це. Дівчата фанатіють від нього і неодноразово я бачила, як всі вони хочуть стати його дівчиною. Тому я не збираюся закохуватися в спортсменів. Принаймні не маю цього у планах.

На вечерю обрала прості джинсові шорти і червону футболку. Волосся зав’язала у гульку, адже цілий день вона, як каже мама, "сувалася" по плечах. Зараз осінь, тому на вулиці й досі тепло. Повечерявши, я пішла вчити дз. Завтра має бути практика, тому я заснула з передчуттями нового