футбол і зрада

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Я прийшла в універ якраз вчасно. Кароліна (або Кароля, як я її кличу) щойно приїхала на машині. Вона вийшла, і ми обнялися.

— Аделін, ти просто відпадна, — посміхнулася вона.

— Ну, а ти завжди засипаєш компліментами, хоча сама не гірша за мене.

— Один-один, — посміхнулася вона.

Ми разом покрокували до універу.

— Кажуть, у збірній новий воротар.

— З футболу?

— Так. Чула від Іри, що він просто відпад. Ігор не казав тобі?

— Ні. Ти ж знаєш, що він після Діми мені про їхню збірну нічого не говорить.

— Діма дійсно козлом виявився. До речі, його вигнали з команди. Ігор помстився за тебе, — вона посміхнулася. — Повезло тобі з братом. От би мені такого.

— Ігор не завжди такий героїчний. Ти ж знаєш, що інколи мені хочеться його вбити.

— І то правда.

За такими розмовами ми дійшли до аудиторії, де мала пройти перша пара. Насправді мені більше подобалася практика, але її сьогодні, на жаль, не було. Незабаром до аудиторії зайшла Іра. Ми всілися, витягли зошити, а з дзвінком зайшов куратор.

Після універу всі ми троє пішли до ресторану навпроти. Насправді наші походи сюди після пар стали традицією. До нас підійшов офіціант, і ми зробили замовлення. Я вибрала лате з карамеллю, Кароля обрала какао (вона була проти кави і вживала її рідко), а Іра вибрала Американо.

— До речі, а давайте підемо на стадіон.

— Навіщо? — спитала я.

— У молодіжній збірній з футболу новий воротар. Замість Діми. Ну а всі дівчата просто гудять про те, який він сексі. А мені хоча б глянути на нього.

Я посміхнулася. Впізнаю Іру. Вона завжди в курсі всіх пліток і новин, а ще вона страшенно любить підглядати за хлопцями. Думаю, що саме вона може описати статуру кожного хлопця з нашого універу і не тільки. І навіть Ігор, коли почав грати у футбол, потрапив під її зір. Я тоді вже дружила з Каролею та Ірою, тому мені було мега смішно, коли вона говорила, який він бомбезний.

— Ви бачили його? Та це просто диявол у подобі хлопця. От би мені з ним познайомитися. Цікаво, скільки йому років? У нього дівчина є? Хоча дурне запитання, він же такий красунчик, вони за ним купами напевно бігають. Цікаво, де він живе? А давайте прослідкуємо за ним.

— А навіщо тобі знати, де він живе? — спитала я її, хоча ледь стримувалася, щоб не засміятися, адже Іра ще не знала, що Ігор — мій брат.

— Ну як навіщо. Тоді я б зранку "ненароком" з ним перетнулася, і можливо розмова зав'язалася. А там і дружба не за горами. До речі, треба дізнатися, як його звати.

— Ігор.

— А ти звідки знаєш? Хоча неважливо. А знаєш, де він живе?

— Знаю.

— Ух ти. А звідки?

— З розвідки. Він мій брат.

— Ти серйозно?

Ось її тодішній вираз обличчя я пам'ятаю дуже чітко. І навіть зараз, коли про це згадую, то стає смішно.

— То як думаєте, підемо на поле?

— Можна, — сказала я.

Я вже більше року там не була. І досі пам'ятаю, як застукала Діму. А я ж думала, що він кохає мене. Мені важко було після того. Саме тому я перестала ходити на тренування Ігоря і грати з його командою. Ні, я розумію, що, можливо, в наших стосунках з Дімою все було надто по-дитячому. Він хлопець, захотів більшого, ніж те, що я можу йому дати. Але так підступно цілуватися з іншою у видному місці, знаючи, що я можу побачити, було надто по-дурному. Та ще й уся команда бачила це.

І все ж, коли ми випили свої напої, то покрокували до стадіону. На вулиці було жарко, тому в одному з магазинів я купила лимонад. А коли ми доходили до стадіону, один йолоп, інакше його не можна назвати, настільки задивився в телефон, що ми просто зіткнулися , і весь вміст мого стакану полився на його чудову білу футболку і телефон. Можливо в цьому була і моя провина але його наступній слова мене просто вивели.