Розділ 36. Іспити

День Ліори видався неймовірно активним і напруженим, наче Академія вирішила випробувати її на міцність з самого ранку.

Першим був залік з медитації. У світлій залі, наповненій тишею і запахом трав’яних пахощів, адепти по черзі сідали в коло. Завдання здавалося простим лише на словах: увійти в глибоку медитацію, відчути власну магію і встановити гармонійну взаємодію з фамільяром.
Ліора заплющила очі й одразу відчула Білосніжку — теплу, живу, рідну. Їхній зв’язок був чистим і спокійним, мов рівна течія ріки. Магія лягала м’яко, без ривків. Коли Ліора відкрила очі, викладач лише кивнув — залік було зараховано без жодних зауважень.

Далі йшли основи магії. Тут усе було динамічніше: контроль потоку, точність, стабільність заклять. Ліора чітко виконала всі вправи, не витрачаючи зайвої сили. Її рухи були впевненими, а магія слухняною. Вона відчула, як пів року навчання нарешті склалися в єдину систему.

Після короткої перерви настав залік з травознавства. Адептам дали кілька зразків рослин і завдання — визначити їх властивості та способи застосування. Ліора працювала зосереджено, згадуючи години в бібліотеці й практику в оранжереях. Вона впізнала навіть рідкісні трави, пояснила їх поєднання і можливі помилки в лікуванні. Викладачка схвально посміхнулася — ще один залік успішно здано.

Останнім на цей день була фізична підготовка. Біг, смуги перешкод, робота на витривалість. Було важко, м’язи горіли, але Ліора не зупинялася. Вона дихала рівно, відчуваючи підтримку Білосніжки, яка подумки підбадьорювала її. Фініш вона перетнула в числі перших.

Коли день добіг кінця, Ліора зрозуміла — вона впоралася з усім. Один залік за іншим, без паніки, без зривів. Втомлена, але задоволена, вона відчувала не страх перед сесією, а тиху впевненість у собі.

Це був лише початок, але дуже добрий початок.

Іспит з монстрології настав наступного дня після початку сесії — і саме його Ліора боялася найбільше.

З самого ранку повітря в Академії було напружене. Адепти мовчали більше, ніж зазвичай, хтось повторював закляття, хтось стискав амулети, а хтось просто дивився в одну точку, намагаючись приборкати страх. Ліора йшла до полігону повільно, відчуваючи, як серце б’ється занадто швидко.

Полігон для іспиту був величезним закритим простором, схожим на арену, затягнуту напівтемрявою. Кам’яна підлога була вкреслена стародавніми рунами, а повітря тремтіло від фантомної магії. Саме тут адептам належало зустрітися зі своїм страхом — фантомним монстром, створеним із залишкових емоцій, спогадів і темної енергії.

Викладач пояснив умови чітко й холодно: — Завдання не просто знищити монстра. Ви маєте розпізнати його тип, зрозуміти поведінку і лише тоді нейтралізувати. Сліпа сила — провал.

Коли настала черга Ліори, вона ступила всередину кола. Руны спалахнули, і простір перед нею згустився, наче туман. Із нього повільно сформувалася істота.

Це був не просто звір.

Фантом нагадував викривлену суміш вовка й тіні: занадто довгі лапи, порожні очі, з яких сочилася темрява. Але найгіршим було інше — від нього віяло відчаєм і самотністю. Ліора раптом відчула чужі емоції так гостро, що на мить втратила концентрацію.

Монстр кинувся вперед.

Ліора ледве встигла виставити захисний бар’єр. Удар був сильним, магія затремтіла, і бар’єр тріснув. Її відкинуло назад, біль пронизав руку. Це був не тренувальний фантом — він був надто реальним.

— Ліоро, зосередься, — пролунав у думках голос Білосніжки. — Він живиться твоїм страхом.

Ліора зробила глибокий вдих. Вона перестала боротися навмання і почала слухати. Не лише очима — магією, серцем, зв’язком із фамільяром. Вона зрозуміла: перед нею фантом страху втрати, істота, що народжується там, де біль не був прожитий до кінця.

Замість атакувати одразу, Ліора змінила тактику.

Вона вплела в магію заспокійливі імпульси, поєднавши бойове закляття з цілительським. Це було ризиковано — так майже ніхто не робив. Фантом заревів, намагаючись вирватися, але його рухи сповільнилися.

— Разом, — тихо сказала Ліора.

Білосніжка передала їй частину своєї сили. Світло й тінь сплелися, і монстр почав розчинятися, ніби туман під сонцем. Останнім зник не його силует, а біль, що він ніс.

Коли руни згасли, в полігоні запанувала тиша.

Ліора стояла, важко дихаючи, з тремтячими руками. Вона не знищила монстра грубою силою — вона завершила те, що було незавершеним.

Викладачі мовчали кілька секунд, а потім один із них промовив: — Іспит зараховано. Рівень — вище очікуваного.

Ліора вийшла з полігону втомлена, з синцем на руці і магічним виснаженням, але з чітким усвідомленням:
вона впоралася з найважчим.

Та десь глибоко всередині залишилося дивне відчуття — ніби той фантом був не випадковим. Ніби Академія показала їй не просто завдання, а попередження.

І це лякало значно більше, ніж сам іспит.