Розділ 33. Пів року потому

Після того дня час ніби зірвався з місця.
Дні полетіли один за одним, зливаючись у потік занять, тренувань, безсонних вечорів у бібліотеці та тихих розмов у кімнаті перед сном. Академія поступово перестала бути чужою — вона стала звичною.
Минуло пів року з початку навчання.
Ліора змінилася.
Магія, яка колись відгукувалася нерішуче, тепер слухалася її впевнено й чітко. Вона легко входила в медитацію, тонко відчувала потоки енергії, безпомилково працювала з травами й лікувальними закляттями.
Її ім’я дедалі частіше звучало на заняттях — як приклад.
— Чудова робота, адептко Ліоро, — казали викладачі.
І це було заслужено.
Вона стала однією з найкращих у групі, якщо не найкращою. Не через гординю — через наполегливість, розум і щире бажання зрозуміти світ магії, а не просто користуватися ним.
За ці місяці в неї з’явилося багато знайомств.
Дана стала частою гостею в їхній кімнаті. З’явилися інші одногрупники, з якими було легко і спокійно. Вірона більше не здавалася тихою тінню — вона розквітла, стала впевненішою, сильнішою.
А перша напруга…
Вона залишилася десь у спогадах.
Ліора вже майже забула ті дні, коли кожен погляд змушував насторожуватися, коли повітря здавалося натягнутим, мов струна.
Тепер було інакше.
Вона більше не відчувала на собі поглядів.
Ні темних очей Яхтіара.
Ні холодних блакитних очей Джорджа.
Обидва ніби зникли з її життя, ставши просто ще двома іменами серед багатьох студентів Академії.
І, на диво, це її не турбувало.
Майже.
Ліора йшла коридорами з упевненою поставою, поруч бігла Білосніжка, а попереду було лише майбутнє — відкрите, сповнене можливостей.
Вона ще не знала, що спокій — це лише пауза.
І що все найважливіше ще попереду.