Розділ 28. Тиша після дня

Після вечері дівчата повільно вийшли зі столової. Гомін залишився позаду, двері м’яко зачинилися, і коридори Академії зустріли їх спокоєм та приглушеним світлом магічних світильників.
Вірона жваво обговорювала розмову з Даною, будувала припущення про завтрашні заняття й уже мріяла, як навчиться краще керувати своєю магією. Ліора слухала, кивала, іноді відповідала, але думки її були далеко.
Погляди…
Вони все ще відлунювали десь усередині.
Коли дівчата повернулися до кімнати, Ліора відчула полегшення. Простір був затишним і вже рідним: м’яке світло біля ліжок, охайно складені речі, тиша, яку порушував лише легкий подих фамільярів.
Білосніжна лисиця одразу стрибнула на ліжко Ліори, згорнулася клубочком і задоволено муркнула по-своєму — тихо, майже нечутно. Киця Вірони вмостилася на її подушці, пильно спостерігаючи за всім довкола.
— Я, мабуть, ляжу раніше, — тихо сказала Ліора. — День був… надто насичений.
— Розумію, — усміхнулася Вірона. — Завтра знову купа занять. Добраніч.
Ліора переодяглася, акуратно склала форму, погасила світильник біля свого ліжка і лягла, відчуваючи приємну втому в тілі. Здавалося, кожна м’язинка просила відпочинку.
Вона заплющила очі.
Події дня повільно розчинялися у свідомості: ворота Академії, розподіл, заняття, погляди в столовій… Усе це відступало, залишаючи після себе лише відчуття, що життя зробило різкий поворот — і дороги назад більше немає.
Фамільяр притулився ближче, теплий і живий, мов оберіг.
— Завтра буде новий день, — подумала Ліора.
І, вперше за довгий час, сон прийшов швидко й м’яко, огорнувши її спокоєм серед стін Академії магії.