Розділ 27. Погляди

Коли Ліора повернулася до кімнати, небо вже починало темніти. У вікна заглядало м’яке вечірнє світло, а в повітрі відчувалася знайома тиша гуртожитку — спокій перед нічним життям Академії.
Вірона вже була готова.
— Ходімо на вечерю, — усміхнулася вона, поправляючи манжети форми. — Я страшенно зголодніла після цих занять.
Ліора кивнула, взяла з собою маленьку лисицю, яка миттєво стрибнула їй на плече, й дівчата рушили до їдальні.

Столова, як завжди, гомоніла голосами, дзенькотом посуду й запахами гарячої їжі. Ліора йшла поруч із Віроною, намагаючись не вирізнятися, але щойно вони зробили кілька кроків усередину — вона відчула це.
Не одразу.
Спершу — легке поколювання між лопатками.
Потім — напруга, наче повітря стало густішим.
Вона підняла очі.
З одного кінця зали на неї дивився Яхтіар Дегасар. Його темні очі були уважними, серйозними, ніби він намагався прочитати щось у її обличчі. У цьому погляді не було ворожості — лише зосереджений інтерес і приховане занепокоєння.
Ліора ковзнула поглядом далі.
І завмерла.
З іншого боку зали — Джордж Девлін.
Блондин сидів розслаблено, відкинувшись на спинку лави, але його блакитні очі були прикуті саме до неї. Не відверто. Не зухвало. А холодно й уважно, ніби вона була задачею, яку він розв’язував.
Ліора відчула, як пальці мимоволі стиснулися.
— Чому?.. — промайнула думка.
— Я ж навіть не знаю його…
Її фамільяр насторожено поворухнувся, притиснувшись ближче, але Ліора лише легенько погладила його, намагаючись заспокоїтись.

Вірона нічого не помічала.
Вона вже стояла біля столу з роздачею й жваво розмовляла з дівчиною з їхньої групи.
— О, Ліоро, це Дана, — обернулася вона. — Ми разом були на травознавстві.
Дана була світловолосою, з відкритою усмішкою і добрими очима. Вона виглядала просто й щиро, без натяку на приховані інтриги.
— Приємно познайомитися, — сказала вона. — Ти так добре відповідала на заняттях, я в захваті.
Ліора змусила себе усміхнутися.
— Дякую… мені теж приємно.
Вірона захоплено почала обговорювати завдання з медитації, жартувала про суворість викладачів і смішні помилки адептів. Дана сміялася, охоче підтримуючи розмову.
А Ліора…
Ліора сиділа між двома світами.
В одному — звичайна студентська вечеря, теплі голоси й буденність.
В іншому — два погляди, що не відпускали її ні на мить.
Один — темний і палаючий.
Другий — холодний і пронизливий.
Вона відчула, як напруга осідає десь глибоко всередині.
— Схоже, Академія буде складнішою, ніж я думала… — промайнула думка.