Розділ 25. Кроки серед зелені

Після бібліотеки дівчата повернулися до своєї кімнати. Вона зустріла їх знайомим спокоєм — м’яким світлом, теплом і тишею, що вже встигла стати рідною.
— Я трохи прогуляюся перед вечерею, — сказала Ліора, відкладаючи книги. — Хочу провітрити думки.
— Добре, — кивнула Вірона. — Я поки перепишу конспекти.
Ліора вийшла надвір.
Повітря було свіже, вечірнє, наповнене ароматами трав. Сади біля гуртожитку цілительства тягнулися плавними доріжками, освітленими невеликими ліхтарями з теплим сяйвом.
Білосніжна лисиця з’явилася поруч майже беззвучно.
Вона бігла легко, інколи випереджаючи Ліору, інколи зупиняючись, щоб подивитися на неї розумними очима.
— Гарно тут, правда? — тихо сказала Ліора.
У відповідь вона відчула м’яке задоволення. Не словами — відчуттям.
Ліора йшла повільно, дозволяючи собі не поспішати. Вона відчувала землю під ногами, подих вітру, власне серце. І ще — зв’язок, який не тиснув, а підтримував.
Ти спокійна, — прозвучало всередині.
— Так, — подумки відповіла Ліора. — І це нове.
Лисиця торкнулася її ноги хвостом, ніби підтверджуючи: вона поруч.
Вони зупинилися біля невеликого струмка. Вода тихо дзюркотіла, відбиваючи світло ліхтарів. Ліора присіла, дивлячись на своє відображення — темна форма, приховане волосся, зелені очі, в яких тепер жила магія.
— Я не знаю, ким стану, — прошепотіла вона. — Але хочу бути гідною.
Відповідь прийшла одразу — теплом у грудях.
Ти вже є.
Ліора усміхнулася.
Коли вони поверталися до гуртожитку, вечір остаточно огорнув сади. Вікна світилися, і Академія дихала спокоєм між навчальними днями.