Розділ 24. Дихання магії

Зала для медитацій була круглою.
Світло тут не мало джерела — воно просто існувало, м’яке й рівне. Підлога була встелена тонкими килимами, а повітря здавалося густішим, ніби просоченим тишею.
Адептів посадили півколом.
— Медитація — це не заспокоєння, — прозвучав голос наставниці. — Це знайомство з собою.
Ліора заплющила очі.
Спершу було лише дихання.
Потім — тепло в грудях.
А далі вона відчула магiю — не як силу, а як потік, що рухався разом із нею.
І тоді з’явився знайомий відгук.
Я тут, — прозвучало тихо.
Ліора не відповіла словами. Вона просто дозволила зв’язку стати глибшим.
Білосніжна лисиця сиділа поруч — не тілом, а відчуттям. Вони не зливалися, але взаємодіяли, ніби дихали в одному ритмі.
Коли Ліора розплющила очі, наставниця дивилася на неї довше, ніж на інших.
— Добре, — сказала вона лише це.

Наступні заняття пролетіли швидко.
На основах магії вони вивчали потоки, обмеження й правила безпеки. Ліора відзначила для себе, що магія тут не терпіла поспіху, зате слухалася тих, хто вмів мислити чітко.
На травознавстві їм показали живі рослини — не на малюнках, а в спеціальних теплицях. Ліора впізнала багато з них ще з уроків Маель, але тут знання доповнювалися системою, назвами, класифікацією.
— Ти це вже знаєш, правда? — прошепотіла Вірона.
— Частково, — відповіла Ліора. — Але тепер я розумію чому.
Фізична підготовка була несподівано різною. Їх учили не силі, а витривалості, правильному руху, балансу.
— Лікар, що падає першим, — поганий лікар, — сухо сказав інструктор.
Ліора відчула втому, але й задоволення. Тіло слухалося.

Після занять дівчата рушили до бібліотеки.
Вона була величезною.
Ряди полиць тягнулися вгору, зникаючи в напівтемряві. Сходи пересувалися самі, книги шепотіли, а повітря пахло старим папером і магією.
— Тут можна загубитися назавжди, — прошепотіла Вірона.
— Якщо дозволити, — відповіла Ліора.
Вони знайшли розділ з травознавства й сіли за дерев’яний стіл.
Домашнє завдання вимагало описати властивості п’яти рослин і способи їх безпечного використання. Ліора швидко поринула в роботу, порівнюючи академічні тексти з тим, що пам’ятала від Маель.
— Добре, що ми разом, — сказала Вірона, занотовуючи. — Одній було б складніше.
— Разом завжди легше, — відповіла Ліора.
За вікнами сутеніло.