Розділ 23. Сніданок і погляд

Перед заняттями вони встигли на сніданок.
Столова зранку була ще гучнішою, ніж увечері. Студенти жваво обговорювали перший день, хтось повторював заклинання, хтось мовчки їв.
Ліора саме брала тарілку, коли відчула це знову.
Погляд.
Вона не одразу обернулася, але знала — він спрямований на неї.
Коли ж підняла очі, побачила того самого хлопця, що й учора.
Високий. Статний. Брюнет.
Темно-карі очі дивилися уважно, без усмішки, без зухвалості — ніби він оцінював.
Їхні погляди зустрілися на мить.
Ліора першою відвела очі.
— Він знову дивиться на тебе, — тихо сказала Вірона, сідаючи поруч.
— Нехай дивиться, — спокійно відповіла Ліора. — Я тут не заради нього.
Але всередині щось ледь здригнулося.
Лисиця, що йшла поруч невидимою для інших тінню, насторожилася.

Поснідавши, Ліора й Вірона рушили до виходу з їдальні. Потік студентів був щільним — усі поспішали, ніхто не хотів запізнитися на перші заняття.
— Якщо це медитація, Тереза Мейс нас не пожаліє, — сказала Вірона.
— Тоді швидше, — відповіла Ліора.
І саме в дверях це сталося.
Вони майже одночасно зробили крок — і зіткнулися з кимось високим і міцним.
— Ой… перепрошую! — швидко сказала Вірона.
— Вибач, будь ласка, — додала Ліора. — Ми поспішаємо.
Вона підняла очі — і зустріла темно-карий погляд.
Це був той самий брюнет.
Він не виглядав роздратованим. Навпаки — здавалося, зіткнення його зацікавило. Його погляд ковзнув по Ліорі уважно, майже вивчаючи, ніби він намагався побачити щось приховане.
— Нічого, — сказав він спокійно. — Таке тут трапляється.
Він зробив крок назад, даючи їм простір, але очей з Ліори не зводив.
— Яхтіар Дегасар, — представився він.
Ім’я прозвучало незвично, твердо.
— Ліора, — відповіла вона коротко.
— Вірона, — додала та.
Яхтіар ледь нахилив голову — жест був радше поважний, ніж світський.
— Не запізніться, — сказав він.
Ліора відчула, як усередині щось насторожилося. Не страх — пильність.
— Ходімо, — тихо сказала вона Віроні.
Вони рушили коридором швидким кроком.
Ліора не обернулася, але відчувала, що Яхтіар ще кілька секунд дивився їм услід.
— Він дивний, — прошепотіла Вірона.
— Так, — відповіла Ліора. — І надто уважний.
Вони зникли за поворотом, прямуючи на заняття.
А Академія, як завжди, запам’ятала ще одне ім’я —
і ще одну зустріч, яка не була випадковою.