Між двома тілами

Розділ 21. Голос у сні

Ліора не спала.
Принаймні, їй так здавалося.
Її тіло лежало спокійно, рівно дихало, але свідомість ніби пливла — між сном і дійсністю. У цій тиші вона раптом відчула щось дивне.
Ніби думки перестали бути лише її.
Вони торкалися чогось іншого — м’якого, теплого, знайомого. Зв’язок був тонкий, але міцний, мов нитка світла, що тягнулася зсередини грудей.
Ліора не злякалася.
Навпаки — відчула спокій.
Ніби поруч було щось рідне, те, що завжди мало бути з нею.
Її свідомість ковзнула глибше.
Світ розчинився, і замість нього прийшло відчуття єдності. Не дві істоти — одне ціле. Два серця, що билися в одному ритмі.
І саме тоді, коли сон став безтурботним і легким, вона почула голос.
Не вухами.
Десь усередині.
«Це я… твій фамільяр, Ліоро».
Голос був тихий, лагідний, із ноткою давньої мудрості. Він не порушив тишу — він став її частиною.
Ліора усміхнулася уві сні.
Вона знала:
тепер вона не сама.
Зв’язок закріпився.
Академія мовчала.
Фамільяр прокинувся.
І десь глибоко в темряві магія зробила ще один крок назустріч їй.

Ira Kemka

Подобається

#699 в Фентезі
#125 в Бойове фентезі

У тексті є: академія, потрапляка

Відредаговано: 14.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись