Розділ 20 Тиша після дня

Після вечері дівчата повернулися до кімнати не з порожніми руками. Кожному адепту в столовій видавали дорожні харчі для фамільярів — невеликі пакунки, підписані й запечатані магією.
— Подбали й про них, — сказала Вірона, зачиняючи двері.
— Фамільяри — частина нас, — відповіла Ліора. — Академія це знає.
Білосніжна лисиця одразу підбігла до Ліори, а киця Вірони сплигнула з ліжка й обережно понюхала пакунок.
— Ось, — усміхнулася Вірона, — це тобі.
Киця вдячно замуркотіла.

Кімната наповнилася тихим життям.
Ліора сіла на підлогу, дозволивши лисиці гратися з кінцем її рукава. Та була кмітливою, обережною, інколи дивилася так, ніби розуміла більше, ніж показувала.
Вірона ж сміялася тихо, коли її киця ганялася за мотузкою, а потім вмощувалася на колінах, ніби нічого важливішого в світі не існувало.
Ці хвилини були простими. І тому — цінними.
Потім вони розклали форму, приготували речі на ранок і загасили яскраве світло, залишивши лише м’яке сяйво настінного кристалу.

— Ліоро… — тихо озвалася Вірона, вже сидячи на ліжку. — Ти не схожа на інших.
Ліора мовчала кілька секунд, а потім зітхнула.
— Я племінниця знахарки Маель, — сказала вона спокійно. — Вона живе на краю селища Лузьєн. Саме вона мене виховала й навчила всьому, що знаю.
Це була напівправда. Але безпечна.
— Маель… — повторила Вірона. — Я чула про неї. Кажуть, вона бачить глибше, ніж дозволено.
— Вона вчила мене жити, — відповіла Ліора. — А цього достатньо.
Настала черга Вірони.
Вона довго мовчала, дивлячись у вікно.
— Я четверта донька князя, — сказала вона нарешті. — Не спадкоємиця. Не політичний інструмент. Просто… зайва.
Ліора нічого не сказала, даючи їй говорити далі.
— Мене помічала лише бабуся. Гвендалін Мейнос. Вона сказала, що Академія — мій шанс бути кимось, а не тінню.
Ліора підвелася й сіла поруч.
— Вона мала рацію, — сказала вона тихо. — Тут нас оцінюватимуть не за походженням.
Вірона усміхнулася — вперше без суму.

Вони стали трохи ближчими, ніж були зранку.
— На добраніч, Ліоро, — сказала Вірона, вкриваючись ковдрою.
— На добраніч, Віроно.
Білосніжна лисиця вмостилася біля Ліори, а киця — згорнулася клубком на грудях Вірони.
Світло згасло.
Академія спостерігала за сном нових адепток —
тих, кого вона обрала не випадково.
І ця ніч була лише першою.