Розділ 19. Столова Академії

Дорога до столової вела широкими коридорами, що поступово наповнювалися голосами. Коли вони увійшли — Ліора на мить завмерла.
Столова була величезною.
Високі стелі, світильники з м’яким сяйвом і довгі ряди столів. Простір чітко ділився: одна частина — для учнів молодших курсів, інша — для студентів Академії.
— Ми тут, — сказала Вірона, показуючи вбік студентської частини.
Їжа видавалася на роздаточній лінії. Страви були різноманітні: наваристі супи, тушковані овочі, м’ясо з ароматними соусами, хліб ще теплий, солодкі напої й фрукти.
— Не схоже на лікарняну їжу, — з іронією сказала Ліора.
— На щастя, — відповіла Вірона.
Вони взяли поїсти й знайшли вільний стіл ближче до вікон.

Лише сівши, Ліора почала уважно дивитися навколо.
— Ти помітила? — тихо запитала вона.
Вірона кивнула.
У різних кінцях зали сиділи компанії студентів. Вони трималися окремо, кожна — своїм колом. І в кожному колі був той, хто говорив більше за інших, кого слухали.
— Ватажки, — прошепотіла Вірона. — Академія ще не почалася, а ієрархія вже є.
— Завжди є, — сказала Ліора, спокійно куштуючи суп. — Навіть там, де кажуть, що всі рівні.
В одному кутку сиділи розкішно вдягнені студенти, впевнені й голосні. В іншому — стримані, мовчазні, але з гострими поглядами. Декотрі поглядали на новеньких із цікавістю, інші — з холодною оцінкою.
— До них краще не лізти, — сказала Вірона.
— Поки що, — погодилася Ліора. — Ми тут не для цього.
Вона підняла очі й зустріла погляд одного з ватажків. Той ледь усміхнувся — не дружньо, не вороже. Просто відмітив.
Ліора відвела погляд першою.
— Нехай думають, що ми тихі, — сказала вона.
— А ми такі й є, — відповіла Вірона.
Ліора усміхнулася.
Вона знала:
тиша — це теж зброя.