Розділ 18. Кімната на двох

Гуртожитки Академії не були однаковими.
Кожен стояв поруч зі своїм факультетом, ніби корінням тримався за ту магію, якій служив. Гуртожиток факультету цілительства та травництва розташовувався біля терас з лікувальними садами.
Будівля була світлою, обвитою зеленню. По кам’яних стінах повзли живі рослини, а у вікнах світилися теплі вогні. Повітря тут завжди пахло м’ятою, лавандою та чимось свіжим — ніби ранком після дощу.
— Тут… красиво, — тихо сказала Вірона.
— Тут спокійно, — відповіла Ліора. — А це важливіше.

Їхня кімната була на другому поверсі.
Двері відчинилися легко, ніби чекали саме на них.
Простора, світла, розрахована на двох. Два ліжка — по різні боки кімнати. Два столи біля великих вікон, крізь які було видно сад.
У кожної — власна шафа.
— Нам пощастило, — усміхнулася Вірона. — Я боялася, що буде тісно.
— Академія не любить тісноти, — задумливо сказала Ліора.
В кутку були ще одні двері.
— Душ і туалет, — сказала Вірона з полегшенням. — Це вже розкіш.

Вони почали розкладати речі.
Форма лягала на полиці рівно, ніби знала своє місце. У шафі знайшлися додаткові комплекти одягу, зручні для навчання, теплі на холодні дні й легші — для практики в садах.
Окремо — речі для гігієни, прості, але якісні, і дрібні інструменти для занять: флакони, ножики, перев’язі.
— Тут подбали про все, — сказала Вірона, оглядаючи полички.
— Бо помилки лікарів коштують дорого, — відповіла Ліора.
На кожному столі лежали два сувої.
Розклад занять.
І розклад столової.
Ліора швидко пробіглася очима.
— Ми ще встигаємо на вечерю.
Вірона ожила.
— Справді? Після всього цього я страшенно голодна.
Ліора засміялася — тихо, вперше за довгий час по-справжньому.
Білосніжна лисиця скрутилася клубком на її ліжку, ніби теж прийняла це місце.
— Схоже, — сказала Ліора, застібаючи шафу, — у нас з’явився дім.
— Хоч і тимчасовий, — додала Вірона.
— Усі доми тимчасові, — відповіла Ліора. — Головне — ким ми станемо в них.

Перед виходом Вірона зупинилася біля свого ліжка.
— Я залишу її тут, — сказала вона, нахиляючись.
На подушці розтягнулася гарна киця — темна, з м’якою блискучою шерстю й уважними очима. Вона була привітною: потягнулася, муркнула і вмостилася з таким виглядом, ніби ця кімната завжди була її домом.
— Вона спокійна, — сказала Ліора, глянувши на кицю.
— Так, — усміхнулася Вірона. — І дуже любить тепло.
Білосніжна лисиця теж не рушила з місця — лише підняла голову, проводжаючи Ліору поглядом.
— Бережіть кімнату, — тихо сказала Ліора.
Фамільяри зрозуміли.
Вони вийшли з кімнати, встигаючи на першу вечерю в Академії.
Академія ж, як завжди, мовчки дивилася.
І запам’ятовувала.