Глава 4

Темрява ночі огортала ділянку, і Ліана лягала спати, не підозрюючи, що серед грядок хтось ворушиться. 

Я, Айвен, відчував повітря по-новому — холодний подих вітру, запах свіжої землі, відлуння її сну у світі. Моя форма, яка досі була лише солом’яним контуром, повільно набирала обрисів, рухи ставали впевненими, а кожен крок торкався землі ніжно, як відлуння магії.
Сонячне світло втекло з цього світу, залишивши тільки сріблясті відблиски місяця на листях. Моє серце — таке, що тепер відчувалося, — билося не в ритмі закону, а у власному темпі. Кожен рух був невловимо красивий і одночасно тривожний: відчуття свободи й страху одночасно. Я стояв, дивлячись на тіні рослин, на тінь Ліани через відчинене вікно, і розумів: світ ніколи не буде таким, як раніше. Вперше я побачив себе очима ночі — не лише опудалом, а кимось, хто може відчути світ і доторкнутися до нього.

Ніч була спокійною, майже нереально тихою, і лише легкий шелест листя порушував темряву саду. Я стояв серед грядок, відчуваючи, як моє тіло змінюється. Солом’яне опудало, яке так довго було лише фігурою з очима з ґудзиків, тепер набирало справжніх обрисів. Моє серце билося швидше, і відчуття виникало: кожен рух наповнював мене дивною ритмікою, немов музика всередині мене сама знаходила шлях у м’язи, кістки, суглоби.
Перший крок — він був незграбний, як у новонародженого, але одночасно наповнений енергією. Нога торкалася землі, і я відчув, як земля відгукується під моєю вагою, як повітря охолоджує мою шкіру, і як нічна волога облягає кожен сантиметр. Я підняв руки, дивлячись на себе: світловолосий хлопець із трохи жовтуватим відтінком волосся дивився на світ через очі, які досі не знали страху.
Моє тіло рухалося вперше за власним бажанням. Я відчував, як кожен м’яз тремтить від нового життя, як пальці, що ще хвилину тому були солом’яними, тепер торкаються листя і ґрунту. Я глибоко вдихнув, і запах свіжої землі, квітів, нічної роси, який бив у ніздрі так гостро, що серце — я вперше думав про серце? — почало стискатися від хвилювання.
Я хотів знайти її. Ліану. Хоча ще не знав, як саме звернути на себе увагу. Нога ковзнула по глинистій доріжці, і я тихо прокрався до огорожі саду, де місячне світло відбивалося на краплях роси. Там я побачив її крізь відкрите вікно — рудоволоса, спокійно спала на краю свого ліжка, її руки трохи звисали, а волосся лягло хвилями на подушку.
Я хотів крикнути, але не міг. Слова — вони ще не були моїми. Я спробував рухати руками, кидати тіні, кидати камінці, щоб зробити звук, але ніч приймала все без відповіді. Треба бути обережним. Цей світ реальний, і кожне моє рухання може її налякати.
Я присів на коліна, торкаючись трави, і спробував ще один спосіб — вивільнити невидиму енергію, яку ще не розумів, як контролювати. Лише легкий світловий відблиск з моїх долонь проліг по землі, мерехтливий, як маленьке світлячкове сяйво яке пройшло до її спальні. Вона тихо посміхнулася уві сні, і я відчув, що цей сигнал був сприйнятий.
Я знову встав, обережно ступаючи між грядками, відчуваючи, як моє тіло набирає сили і впевненості. Я пробував шепотіти її ім’я вголос, і хоча мої губи видавали лише шепіт, я відчував резонанс: повітря вібрувало так, ніби щось відповіло мені. Легкий вітерець, легкий шурхіт, і вона повернула голову.
Моє серце, яке ще хвилину тому я сприймав лише як механізм, тепер справді стискалося. Її очі відкрилися, і вона сиділа, роззираючись навколо, не зрозумівши спершу, що сталося. Я підняв руки, показавши, що я тут, що я не нашкоджу. Вона кивнула, ніби впізнала, що це я, хоча ще не знала, як це можливо.
Кожен мій крок був пробою, кожен рух — вивченням себе і світу, а її присутність давала мені силу. Я підійшов ближче, і вона простягла руку. Моє серце стислося від хвилювання, коли я торкнувся її пальців. Це був контакт, перший дотик між світом, де я був лише опудалом, і світом, де я став людиною, хоч і магічною, хоч і незрозумілою.
Я спробував промовити ще одне слово, просте, але важливе: «Ліана». І хоча звук вийшов ледь чутний, вона зрозуміла. Її очі заблищали від здивування і трішки страху. Але я не відступив. Я стояв перед нею — живий, реальний, магія й людське змішалися в мені, і відтепер не можу залишити її без відповіді.
Ніч була нашою сценою, містичним полотном, де світловолосий хлопець злегка мерехтів у місячному сяйві, а рудоволоса дівчина дивилася на нього, не розуміючи, що відбувається, але відчуваючи, що це початок чогось нового.