Глава 19. Правда

Глава 19. Правда

Вона дізналась не від нього.
І, мабуть, саме тому це було так боляче.

Марта стояла в коридорі університету, притискаючи до грудей зошит, коли почула знайоме прізвище. Його прізвище. Те, яке вимовляли з повагою, майже пошепки.

— Кажуть, його батьки дали йому ультиматум, — сказала дівчина поруч.
— Так, або стажування за кордоном, або повний розрив.
— І він поїде, сто відсотків. Такі не відмовляються від грошей.
— А та дівчина з кафе?
— Та це ж тимчасово було. Його змусили. Все логічно.
 

Світ навколо Марти ніби приглушили. Звуки стали глухими, рухи — повільними, а слова — надто чіткими.
 

Змусили.
Вона сперлася на холодну стіну.
Він не був не готовий.
Він не хотів паузи.
Він не знайшов когось іншого.
Він брехав.
Заради неї.

Це усвідомлення вдарило сильніше, ніж будь-яке зізнання. Бо тепер кожен його погляд, кожна пауза, кожне «так буде правильно» набули сенсу.

Марта вийшла на вулицю. Повітря було різке, але допомагало не впасти. Руки тремтіли — не від холоду.

Ти заслуговуєш на когось простішого.
— Ні, — прошепотіла вона тепер уже вголос. — Я заслуговувала на правду.

Марта дістала телефон. Довго дивилась на його ім’я. Потім набрала номер.

Гудок. Другий.
— Марто? — його голос був здивований. І живий. Надто живий для людини, якій байдуже.
— Ти поїдеш? — спитала вона без привітань.

Тиша.
— Хто тобі сказав?
— Ти мав сказати.

Він видихнув.
— Я не хотів втягувати тебе в це.
— Ти вже втягнув, — тихо сказала вона. — Коли збрехав.
— Я зробив це, щоб тобі не було важче.
— А мені було порожньо, — відповіла вона. — Це гірше.

Данило мовчав. І в цій тиші вона раптом перестала плакати всередині.

— Я не дзвоню, щоб повернути тебе, — сказала Марта. — Я дзвоню, щоб знати правду до кінця.
— Я кохаю тебе, — сказав він нарешті. — І саме тому пішов.

Вона заплющила очі.
— Любов без правди — це теж зрада, — сказала вона спокійно. — Навіть якщо вона «заради».
— Пробач…
— Я пробачу, — відповіла вона. — Але не сьогодні.

Марта завершила виклик.
І вперше за довгий час відчула не слабкість, а ясність.
Він її не покинув.
Він її беріг — по-своєму.
Але тепер вибір знову був у неї.
І це був початок не кінця,
а нового етапу.