Глава 17. Брехня заради неї

Глава 17. Брехня заради неї

Данило не дзвонив два дні.
Для нього це були найдовші два дні в житті.
Для неї — найтривожніші.

Марта ловила себе на тому, що перевіряє телефон частіше, ніж дихає. Не тому, що не довіряла. А тому, що відчувала: щось не так.

Данило прийшов увечері. Без попередження. Без усмішки.
— Привіт, — сказала вона тихо.
— Привіт.

Він не пройшов далі порога. І це було першим ударом.
— Ти не заходиш?
— Ні. Я ненадовго.

Марта відчула, як всередині щось стислося.
— Що сталося?
— Нічого, — відповів він надто швидко.

Вона подивилась уважно. Так, як дивляться не очима — серцем.
— Ти знову мовчиш замість говорити.
— Я прийшов сказати правду, — сказав Данило. І це була майже правда.

Він зробив глибокий вдих.
— Нам треба зробити паузу.
— Паузу?.. — слово зависло між ними. — Чому?

Данило відвів погляд.
— У мене багато справ. Родина. Навчання. Я… не готовий до серйозного.
— Не готовий — це не те саме, що не хочеш, — прошепотіла Марта.

Він мовчав.
— Подивись на мене, — сказала вона.
Він подивився.
І це було найважче. Бо в його очах було все, крім байдужості.

— Ти когось зустрів? — тихо спитала дівчина.
— Ні.
— Тоді чому ти зараз тут, ніби прощаєшся?

Хлопець стиснув руки в кишенях, щоб не потягнутися до неї.
— Бо так буде правильно.

Вона кивнула. Повільно. Ніби приймала удар.
— Я зрозуміла, — сказала Марта рівно. Надто рівно. — Ти не мусиш нічого пояснювати.
— Марто…
— Ні, — перебила вона. — Якщо ти йдеш — іди без жалю. Я витримаю.

Данило хотів сказати правду. Про ультиматум. Про страх. Про те, що кожне слово зараз — як ніж.
Але правда прив’язала б її до його боротьби.
А він хотів її захистити.

— Ти заслуговуєш на когось простішого, — сказав він тихо.
— Ні, — відповіла Марта. — Я заслуговую на чесність.
Данило не відповів.
Просто кивнув.
І пішов.

Коли двері зачинились, Марта повільно опустилась на підлогу. Без сліз. Без істерики. Тільки порожнеча.
А Данило спускався сходами й думав, що ця брехня — найжорстокіша річ, яку він зробив у житті.

Бо інколи любов — це не бути поруч.
А піти так, щоб тебе зненавиділи,
аби тільки іншому було легше.