Глава 13. Вибір

Глава 13. Вибір

Він заснув у кріслі ще до світанку. Не глибоко — так, ніби дозволив собі лише перепочинок. Марта прокинулась раніше. В кімнаті було тихо, світло повільно проникало крізь штори.

Вона сиділа на ліжку й дивилась у підлогу.
Ти знаєш, що буде далі, — сказала вона собі.
Чутки не зникнуть.
Різниця між ними нікуди не подінеться.
Його світ не стане простішим.
Її — легшим.

Питання було не в цьому.
Питання було: вона готова жити, постійно відступаючи?

Вона згадала, як завжди вибирала безпеку.
Не виділятись.
Не просити.
Не чекати.
І як у тій безпеці було холодно.

Марта встала, повільно пройшлась кухнею, взяла куртку. На мить подумала просто піти. Тихо. Без пояснень. Так було б простіше.
Але це був би старий вибір.

Вона повернулась у кімнату. Він уже прокинувся й дивився на неї, трохи розгублено, ніби боявся, що вона зникне.
— Ти йдеш? — спитав тихо.
— Ні, — відповіла вона одразу. І сама здивувалась, як легко це прозвучало.

Вона сіла навпроти. Зробила глибокий вдих.
— Я не знаю, чим це закінчиться, — сказала Марта. — Я не обіцяю, що буду сильною.
— Я не прошу обіцянок, — відповів він.
— Я боюсь.
— Я теж.

Вона підвела погляд.
— Але я хочу спробувати. Не тікати. Не ховатися. Хоч раз.

Він підвівся. Не поспішав. Ніби кожен рух мав значення.
— Ти впевнена?
— Настільки, наскільки можу бути.

Він зупинився за крок. Дав їй вибір до останньої секунди.
Марта сама зробила цей крок.
Їхні губи торкнулися обережно — майже несміливо. Поцілунок був тихим, без напору, без вимоги продовження. У ньому було більше згоди, ніж пристрасті.

Вона закрила очі.
І вперше за довгий час відчула не страх, а спокій.
Він відступив першим. Ледь-ледь.

— Дякую, — сказав.
— За що?
— За чесність.
Марта усміхнулась.

Вона не знала, що буде далі.
Але знала одне:
цього разу вона зробила вибір для себе.