Глава 12. Перша нічна розмова

Глава 12. Перша нічна розмова

Вони сиділи на кухні, де світло було приглушене, а ніч за вікном — глибока й уважна. Годинник показував майже другу, але сон не приходив ні до кого з них.

Чай давно охолов.
Марта обіймала чашку долонями, ніби в ній було щось важливіше за напій. Він сидів навпроти, спершися ліктями об стіл, дивився не прямо — давав їй простір.

— Я зазвичай мовчу вночі, — сказала вона раптом. — Мені простіше вдень.
— А я навпаки, — відповів він тихо. — Вночі не виходить брехати.

Вона ледь усміхнулась.
— Про що ти зараз не брешеш?
— Про те, що боявся цього моменту.
— Зустрічі?
— Розмови.

Він підняв погляд. Спокійний, чесний.
— Бо слова змінюють все швидше, ніж дотики.

Марта задумалась.
— Знаєш, — сказала вона, — у мене завжди було відчуття, що я живу ніби… наполовину. Навчання, робота, постійний підрахунок грошей, часу, сил. І ніби нема права на щось більше.

— А тепер?
— А тепер страшно, що це “більше” має твоє ім’я.

Він не перебив.
— Я не хочу бути для тебе проблемою, — додала вона. — Ані темою для чуток, ані чужою грою.
— Я не граю, — сказав він. — Я вперше не граю.

Тиша між ними була теплою. Такою, що не тисне.

— Усі думають, що мені легко, — продовжив він. — Що в мене немає вибору, бо все вже вирішено. Але насправді… я втомився жити чужими очікуваннями.

— І що тепер?
— Тепер я хочу обирати сам. Навіть якщо це складно.

Вона подивилась на нього довго, уважно.
— А якщо я не витримаю?
— Тоді я буду поруч.
— А якщо підеш?
— Тоді скажу чесно. Не зникну.

Це було важливіше за будь-які обіцянки.
Марта відставила чашку й тихо сказала:
— Мені ніколи не дозволяли бути слабкою.
— Зі мною можна, — відповів він.

Вона кивнула. Не одразу. Але щиро.

За вікном ніч повільно світлішала. Світ ще спав, а між ними вже щось прокидалося — обережне, крихке, справжнє.
І в цій першій нічній розмові вони зрозуміли головне:
попереду буде непросто.
Але вперше — не самотньо.