Глава 11

 - Міс Анно! Звами усе гаразд?

 Я навіть і не замітила ,як до мене звернулася дівчина. Я так задумалася про те ,що сталося, що зовсім випала із реальності.

 - Так.... - посміхнулася - Усе гаразд. Мабуть.

 - Вас ,щось тривожить? Не хочете поговорити?

 - Вибачте міс Белла. Я поки сама нівчому не розібралася.

  - Щось сталося на провірці? Я бачила як професор Бенжамін відніс графиню до лазарету.

 - Ти була права. Вона намагалася вбити мене , але щось пішло не по її плану і вона втратила свідомість.

 Я намагалася бути більш впевненішою і не виказати усю правду. Бела, звісно симпатизувала мені, але я мало про неї знаю і стверджувати про те ,що вона надійна людина ще рано. Тай ректор попросив поки не розголошувати про те ,що сталося у залі.

 - Зрозуміло. Цього і варто було очікувати.

 Анні здалася дуже дивна відповідь Бели. Щось дивне. Її голос ,якийсь сухий і байдужий. Можливо я себе накручую.

 - Ми прийшли міс Анно. Зачекайте ,будьласка , ректора поки що тут.

 - Дякую за все.

 Дівчина у відповідь тільки посміхнулася і зачинила за мною двері. Ну от ,я знову в цьому кабінеті. Підійшла до вікна. На дворі вже темніло.

 - Що ? Вже майже пройшов день. Так швидко. За усім цим я і не замітила, що пройшло так багато часу. 

 За вікном був просто прекрасний пейзаж. Зима тільки вступала у свої володіння.

 -  Як же тут гарно. 

 Захотілося піти погуляти і подумати над усім ,що сьогодні сталося. Подивилася на свої руки. 

 - Я  ледь не вбила людину.

 Голос затремтів. А холодок пробігся по спині. Дуже дивне відчуття. Страху зовсім не було, а навпаки ,якесь дике бажання дізнатися, що буде дальше, якби я забрала усю магію графині.  Не впізнаю себе. Я ніколи, нікому не причинила зла, а тут  розуміла, що отримую задоволення від того, що вона корчилась від болю і страху. Істерика нахлинула і поглинула з головою. Я розреготалася як божевільна. 

 - Невже це і є суть магії. Бажати стати сильнішою . Бажання влади. На лондоні з'явилися проблиски світла. Погляд просто заворожувало. 

 - Магія. Як цікаво. Дивне відчуття,але приємне.

 Двері відчинилися і до кімнати зайшов ректор. Він уважно подивився на дівчину.

 - Як ви? З вами усе добре? - повільно підійшов.

 - А ви як думаєте? - сухо відповіла Анна.

 - Як ви гадаєте ,містер ректоре? Як я можу себе почувати. Якимось чином я опиняюсь у іншому світі. Де скрізь панує магія. Що зімною сталося я не знаю ,чи не пам'ятаю. Що від мене хочуть, я теж не знаю. Виявляється ,що я богиня, чи як ви там сказали. По словам викладачів, я так розумію, я є загроза для усіх. І мене можуть убити. Ааааа. І ще.

 Дівчина підняла руку.

 У мене виявляється є мітка. На яку я не пам'ятаю ,щоб давала згоду ставити. Як ви це все мені поясните?

 Я закіпала. Злість брала своє . В кімнаті стало важко дихати. Просто не хватало повітря. В грудях стисло давким комком. Ноги не слухалися . Ще трохи і я б упала. В очах починало темніти. І ось ,коли здавалося, що моя свідомість провалиться у темряву ,ректор швидкими кроками опинився біля мене і взяв моє обличчя у свої долоні. Не встигла я і слова мовити, як він впився своїми губами ,ненаситним поцілунком. Від несподіванки подих перехопило. Його вуста були ніжними і власними. А аромат чоловіка просто пянів розум. Цілунок ставав все напористим, заставляючи підкоритися і відповісти в заємностю. Відчувши це, ректор прижав мене до стіни так сильно, що неможна було дихнути, від пянкого поцілунку пяніла голова. Я починала задихатися, мої щоки пекло вогнем, а серце калатало так сильно, що здавалося вистрибне із грудей. Його руки вже не тримали моє обличчя. А опустилися на мої лодоні. Взявши їх у замок ,завів мені над головою і зіжав так сильно, що з моїх вуст зірвався стогін. Він усім тілом прижав мене, даючи змогу відчути усе його бажання. В низу живота занило і скрутило в тугий вузол. З моїх вуст зірвався ще один стогін. Це вже був не просто цілунок , а похоть , ненаситність, яка заставляла втрачати розум і бажати більшого. 

 Зап'ястя запекло, там де була мітка, з'явилося біле світло яке поєдналися із світлом ректора і розтворилося один в одному об'єднуючи наші сили і нас в одне ціле. Розум туманило, заставляючи забути все і віддатися пристрасті і бажань. Більше не хвилювало нічого, крім одного. Відчути його в собі. 

 З вуст Анни зривалися стогони, а потім ще і ще, заставляючи Джеймса здригатися від бажання. Кімната наелектризовувалась магією. Кров закіпала від бажання, ми не могли насититись одним одним, це було схоже на якесь божевілля. Хотілося чогось більшого, поцілунки не давали бажаного і ми розуміли це обоє. 

 - Анно... Ти моя ... Тільки моя... 

 Шепотів Джеймс, а в мене голова йшла обертом від бажання і його голосу. Він цілував все моє обличчя, очі, шию. Його вуста були такими гарячими, що заставляли здригатися при кожному дотику. Я закусила нижню губу і застогнала від задоволення прикривши очі і віддаючись повній насолоді. Ще трішки і я б почала благати його взяти мене силою. Я заскуліла. Що зімною? Я ще ніколи не відчувала такої тяги до чоловіка. Шкіра стала такою чутливою, що при кожному дотику причиняла легкий біль бажання, хотілося проникнути в нього і поєднатися в одне ціле. Джеймс не збавляв темпу, вуста ставали все напористим ,а його пах давив не на жарт чималим розміром заставляючи мене вигинатися на зустріч. 

 - Я хочу тебе. Тут і зараз.- шепотів чоловік.

 Він впився в мої вуста з новою силою. Відносячи у новий вирій почуттів.

 - Ооох Дімааа.

 Джеймс завмер на місті, так само як і я. Важко дихаючи ,він зробив крок назад і пильно подивився на мене. В моїй голові наче щось луснуло, як мильний пузир. На мене хвилею хлинули спогади, все, про що я забула. Я згадала все. Своє життя, роботу, друзів, батьків, свого кота, який ледь мене не вбив. Чи вбив? Згадала темряву і той жахливий голос, що шепотів мені і поглинав мене. Від усього цього загуло в голові, а в очах навпаки проясніло. Наче зникла димова завіса, що була весь час перед очима. А найголовніше, я згадала свого чоловіка - Дмитра. Згадала ,його розгублене і налякане обличчя передімною. Згадала ,як він кликав і благав мене не залишати його.  Мною затрясло, ноги підкосилися, я схлипнула і прикрила лодонею вуста, сльози хлинули і покотилися по моїм щокам. Ректор підхопив мене за лікті і не дав упасти.