Глава 7

 Двері тихо зачинилися. Чоловік так і продовжував дивитися у темряву через вікно. Його думки були зосереджені на проблемі.

 Розслаблятися нема коли. Потрібно поговорити з королем. Темрява насувається. Магія тремтить як струна. Це відчувається. Часи змінилися. Вже не буде так ,як колись. Стільки всього навалилося. Ця посада ректора, зовсім не доречна. Він ніколи і не погодився на неї. Тільки те, що король попросив особисто, змінювало все. Він не міг відмовитись. Потрібно підготувати учнів як слід. Війна не за горами. Знову доведеться битися за місце у цьому світі. І тільки він міг це зробити. Один із трійки найсильніших магів в королівстві. Та ще ця дівчина...

 Джеймс видихнув. Заплющив очі.Перед очима з'явився образ Анни. Її тонкий силует, пухкі губи, темне ,довге волосся . Її усмішка, яка просто зачаровувала. Якби вона дізналася правду. Це привело до трагедії.

 Якимось чином він відчув її. Крик душі про допомогу. Раніше з ним такого не бувало. Потрібно було добре постаратися і влити майже увесь свій резерв магії, щоб вирвати Анну з рук смерті. Чи на довго. Чи зможе він підтримувати її життя тут у цьому світі. Анна чомусь знадобилася темному магові. Но навіщо? Що в цій дівчині особливого. Тілом вона залишилася у своєму світі. Це точно! Бо інакше ,як пояснити, що він врятував тільки душу. Довелося просити про допомогу в самого короля,його сили були на самісінькому дні.  Ще трішечки і він вигорів повністю. Щоб врятувати душу, потрібно було тіло . Сосуд, і не аби який. Будь хто не підійде! Щоб душа прижилася в іншому тілі, потрібна максимальна схожість. Дещо здалося дуже дивним. Як король знайшов тіло так швидко. Тай максимум схоже на Анну. Різниця трохи є , але сосуд був ідеальним. Приживалося душа не довго. Потрібно було декілька днів і все готово. Дівчині довелося стерти пам'ять, щоб сумісність була на максимум і менше травмувати її. Звісно пам'ять може повернутися раптово і вбити . Для цього, він особисто займатиметься з нею тричі на тиждень . Контролюватиме. Щоб скріпити дух Анни . І також сам потроху відкриватиме завісу її свідомості. Згодом вона згадає все, але травм буде менше. Також довелося накласти свою мітку на дівчину. Це було потрібно для того, щоб збити темряву зі сліду. Хоч на деякий час. Рано чи пізно  , він знайде Анну. Потрібно підготувати її. З голови ніяк не йшов силует Анни. Чоловік розплющив очі.

 - Чому я її врятував? - подивився на руки - магії залишилося зовсім не багато. На її відновлення потрібен час. Навіщо я її витягнув. Щось є в цій Анні. Щось ,що змусило вибрати дівчину серед мільярдів інших . Здавалося - проста дівчина, нічим не відрізняється від інших.Але ні... Щось було в ній! Щось не зрозуміле. Це відчувається. Це притягує. Щось тут не те ! Темрява ,щось замислила. З цим потрібно розібратися... Завтра. Все завтра...

 Джеймс відірвав свій погляд від вікна і сів за стіл. Роботи було навалом. До ранку лишалося декілька годин. Видихнув...

 - Мабуть і спати лягти сьогодні не вийде. 

 Піднявши декілька листків бумаги, намагався зосередитися на роботі. Думки блукали десь далеко. Нічого не виходило. Він ніяк не міг забути її.

 - Дітько. Потрібно відволіктись.

 Різко вставши . Вийшов з кабінету. Ноги самі несли його кудись. Погрузившись у роздуми навіть і не замітила, як прийшов у спальний корпус учнів. Прийшов до тих дверей, де була  Анна. Він немов відчував її.

 -Що я тут роблю? Чому вона не йде мені з голови? Якийсь абсурд. 

 Спершись обома руками об двері заплющив очі. Образ дівчини тут же з'явився у свідомості. Як він обнімав її тонкий стан. Її запах. Запах ранкової роси і нектару. Такий п'янкий ,такий чаруючий. Руки Анни , теплі лежать на його грудях. Серце пропустило удар. В горлі пересохло, очі потемніли від похоті, а в штанах стало тісно. 

 - Дідько. - заскреготівши зубами, Джеймс швидким кроком покинув корпус...

  Міс Белла привела мене в якусь довгу на вигляд будівлю. По її словам -  це житловий корпус для студентів. Він складався з декількох поверхів і нагадував вулик. В коридорах нікого не було. Всі відпочивали. Моя кімната була на третьому поверсі, в самісінькому кінці. Біля неї був запасний вихід, яким мало хто користувався. Міс Белла обяснила, що він мені знадобиться для додаткових занять із ректором. Ним я зможу спокійно виходити на заняття і мене ніхто не помітить. Тому буде менше питань. Моя кімната була не велика ,але доволі простора, світла і складалася з двох кімнаток. Все по мінімуму. Одне ліжко, що знаходилося біля вікна, шафа, стіл і м'яке крісло . Друга кімната виявилася ваною. Мені це сподобалося. 

 - Міс Анно ! Ви можете прийняти ванну, переодітися і відпочити. Одяг, який вам необхідний, знаходиться в шафі. Розклад і матеріали для навчання, вам принесуть завтра. З ранку я за вами зайду і проведу екскурсію. Якщо вам щось потрібно, звертайтесь. Пан ректор залишив мене відповідальною за вас . Тому я за вами наблюдатиму декілька днів. Поки ви не освоєтесь.

 - Дуже дякую вам міс Белла.

 Дівчина пішла. Її дитяче обличчя не відповідало її манерам і поведінці. З боку можна було подумати ,що їй десь років під сорок. Завтра потрібно буде спитати.

  Анна підійшла до ліжка і впала в його обійми. Перевернувшись на спину довго дивилася в одну точку. В голові гуділо ,очі наливалися свинцем і важчали. Потрібно було все переварити. Ще недавно ,вона жила спокійним життям і не знала горя, а тут бац... І все... Інший світ. Магія. Академія. Щось на межі реальності. Тепер їй потрібно вчитися. І вчитися не аби чому, а магії. Їй здалося, що вона щось упускає. Щось дуже важливе. Щось ,що вона не може згадати. 

 - Щож чекає мене? Потрібно поговорити знову з цим ректором, перед нарадою.Мені здалося, що він щось приховує.

  В думках з'явився образ ректора. Як для такої поважної посади ,він замолодий. Мимоволі згадалось ,як вона впала в його обійми. Як сильно він тримав її своїми мужніми руками. Від нього пахло хвоєю і мускатом. Пянкий аромат, що будуражив розум.