Глава 5

  Розплющивши трохи очі,  Анна скривилася від головного болю. Все тіло ломило і було дуже слабким. Перед очима плямами загорілися іскри. Дівчина заплющила очі знову.

  -  Що зімною? Чому мені так погано? Стільки питань, та ще голова так болить . Нічого не пам'ятаю. Зберися! ...Потрібно спробувати встати. 

 Спробувавши хоч трішки пошивелити ногами нічого не дало. Тіло зовсім не слухалося ,ніби було чужим. В роті відчувався присмак крові і металу. Після ,ще кількох спроб, які увінчалися повним провалом , здалася. 

   - Ну добре. Спробую пізніше.

  Видихнувши , дівчина спробувала розслабитися, в голові повна каша. Анна майже нічого не пам'ятала. Намагаючись хоч трішки щось згадати, напряглась, нічого ,крім нестерпного головного болю, не давало.  Вона знову провалилася у пітьму.

    Друге пробудження було меньш болючішим. Голова вже не так сильно боліла, хоч відголоски і ще були. Тіло ,так само не слухалося. Розплющивши очі, Анна змогла роздивитися. Перш ,що вона побачила - це білу стелю ,з химерними візерунками,  чи то ієрогліфами ,які світилися і меготіли гулубуватим світлом,  над самісінькою дівчиною.

 - Що це? Якийсь фокус? - В голові наростила паніка.

 Двері скрипнули. В кімнату хтось зайшов. Анна швидко закрила очі і притихла. Тихі кроки все наближалися і зупинилися біля її ліжка.

  - Доброго ранку міс. - ласкавий ,тихий голос доніся до дівчини.

  - Можете розплющити очі. Я знаю, що ви не спите!

  Розплющивши очі , Анна побачила молоду дівчину, навіть занадто молоду ,яка їй усміхалася. Їй можна було дати років тринадцять, відсили п'ятнадцять .Довге обличчя, смугла шкіра,пухлі губи. Зовсім дитина. Одягнена в цікавий одяг. Чи то халат ,чи балахон, не зрозуміло. Рукава довгі , підперезана широким поясом. Образ чимось напоминав одяг гейш. Темне волосся акуратно складене у високий пучок. Дівчина уважно дивилася на Анну.

 - Як ви себе почуваєте? Якісь скарги є?

  Хвилинку поколивавшись  все-таки відповіла.

 - Де я? Що зімною сталося? Чому я не відчуваю своє тіло?

 Запитання полилися рікою. Тим паче дівчина ,що на неї дивилася , викликала довіру. 

 - Заспокойтеся! - пару пасів руками і символи над головою Анни ,засвітилися яскравіше. Відразу стало лекше і заспокоїло.

 - Ви знаходитесь в лікувальному корпусі - мовила дівчина. - Не хвилюйтеся . Ви в повній безпеці.

 - На лікарню ,це не схоже. 

 - Так це і не лікарня . - усміхнулась незнайомка - Ви знаходитесь  в лікувальному корпусі, який знаходиться на території академії " Чотирьох стихій".

  Що за несенітницю несе ця дівчина? Академія ? Чотири стихії? Я що ,потрапила в якийсь фантастичний світ, де повно всілякої магії, сексуальних героїв і дивних створінь. Немов в тих книжках , що любила читати Анна.Потрібно негайно зв'язатися з .... Зв'язатися з ким? В голові загуло. Чому я нічого не можу згадати. Здається, що я забула щось головне, щось, що мені дороге. Голос здригнув.

 - Я ... Я нічого не пам'ятаю. - паніка наростала з кожною секундою.

  - Не хвилюйтеся - заспокоювала дівчина, беручи Анну за руку. Її голос був ніжним і бархатистим.

 - Пам'ять повернеться до вас з часом. Ми вас ледь врятували, це були крайні міри. Ми змушені були стерти вам пам'ять, щоб організм менше стресував і швидше відновлювався.

 - Стерти пам'ять? Що ви таке кажете? Я нічого не розумію. - дівчина вже не здавалася такою привітною.Анна насторожилася.

 -Зрозумійте. Це були крайні міри. Ректор академії вам усе пояснить. А поки вам потрібно побільше відпочивати. Щоб швидше стата на ноги.

 Анна хотіла ще щось сказати , але незнайомка знову зробила якісь маніпуляції руками , з яких ринуло яскраве біле світло. Воно окутало її своїм теплом і сяйвом. Анна подумала, що сходить з глузду.

 - Що це було? - Перед очима поплило і вона знову відключилася.

  В третє Анна прокинулась серед ночі. З подивом зрозуміла ,що може рухати руками і відчуває своє тіло. В кімнаті нікого поряд з нею не було.    Символи над головою продовжували світитися , даючи слабке світло . Спробувала встати. Потихеньку спираючись спочатку на лікті, а потім на руки , сіла на край ліжка. В голові гуло, а в горлі пересохло. Проковтнувши сухий корм , оглянулася. В кімнаті було слабке світло. Його давало пару вогників ,які зависли під стелею. Щось дивне і не зрозуміле. Магія ? Що це таке? Та дівчина в балахоні ,яка схожа на медсестру, щось говорила про академію. Що я не в лікарні ,а на території цієї академії. 

  Анна спробувала встати і відразу похитнулася, в голові закрутилося, а в очах потемніло.

 - Тихо... Тихо... - видихнула дівчина - потрібно з'ясувати де я . 

 Трішки постоявши , зробила глибокий вдох і повільний видих... Стало лекше...Заспокоїлась. Спробувала ще рас. Крок, ще один і ще один. 

 Повільними кроками, спершись рукою об стіну. Анна дойшла до дверей. Повернувши ручку дверей, визирнула в коридор. 

  -Тиша... Ніде ані душі. Мабуть година пізня і всі сплять. Кам'яна підлога віддавала холодом і бадьорила голі ноги ,не даваючи впасти. 

   Дівчина озирнулася. Довгий коридор не внушав довіру.

 - Потрібно йти. Може когось зустріну?

 Потихеньку ,уже більш впевнішими кроками ,Анна пішла у перед. Через пару десятків кроків ,вона побачила яскраве світло, що просочувалося крізь привідчинені двері. Звідти долуналися приглушені голоси двох чоловіків. 

 Цікавість взяла своє. Тихо, маленькими кроками, підкравшись до самісіньких дверей, прислухалася до розмови. Скрізь щілину майже нічого не було видно.

 - Пане ректоре ! Благаю! Нам потрібно позбутися цієї дівчини. Вона несе загрозу не тільки академії, а й усій Асаулії. Та я думаю що не тільки Асаулії . Увесь наш Всесвіт в небезпеці! Усі ми в небезпеці! 

 - Я це прекрасно розумію пане міністре. І знаю ,що на нас усіх чекає. Але годі тікати від проблем! Вбивши дівчину ,ми з проблемою не розберемось. Хіба, що тільки відтягнемо трохи часу, якого у нас і так немає.