Глава 4

  Дмитро був весь як на голках. В голову лізли усілякі страшні думки. Великими кроками він міряв коридор лікарні , не находячи собі місця.

 - Заспокойтеся пане! Лікарі зроблять усе, що їм потрібно. - невдоволено буркнула медсестра.

 - Ви мішаєте персоналу працювати. Краще присядьте. Як лікар закінчить ,він вас покличе.

 Дмитро видихнув. Присівши на край крісла обома руками схопився за голову і почав розмірковувати. 

 Перед очима промайнула страшна картинка. Як він відчинняє двері до квартири. В руках тримає букет шикарних ,білих ,троянд, Анна їх просто обожнює. В іншій руці ,бутилку її улюбленого червоного вина. Давно їм не випадала нагода побути разом на одинці. Весь час щось, завжди ,заважало. Анна працювала кожного дня до пізна. Тай і у Дмитра часу майже не було. Якщо і випадала вільна хвилинка, то ніяк не співпадала разом із дружиною. А сьогодні така нагода і появилася. Анна вихідна, він чим скоріш закінчив важливу нараду з інвесторами, яка була дуже успішною, і принесла чи малий прибуток до їхньої щасливої сім'ї. Він хотів поділитися цією чудовою новинаю з дружиною. Нарешті вони могли з'їхати з цієї орендованої квартири і купити своє власне житло і зустріти Новий рік там. Він усміхнувся ,уявляючи щасливе обличчя Анни.

  В очах з'явилися сльози. Всього доля секунди і усмішка зникла з обличчя чоловіка. Далі все було як у сповільненій зйомці. Букет упав ,вискользнувши із рук, на підлогу, а пляшка зі дзвоном розбилася в щенд об підлогу, лишаючи червоні плями на білосніжних пелюстках квітів і килемі. Бездиханне тіло дружини лежало на підлозі. Крик вирвався із самого серця.

 - Анноо!.. Що з тобою?.. Благаю ...- Схлипнув чоловік. - Розплющ очі кохана.

  Тримтячими руками він дістав телефон із кишені і викликав швидку.

  - Благаю ,допоможіть. Моя дружина лежить непритомна і не приходить до тями.

  - Що сталося з вашою дружиною?  -Почувся байдужий голос оператора на іншому кінці.

  -  Я ... Я не знаю. Я ... Я прийшов тільки додому і застав її на підлозі непритомною. Благаю , приїжджайте скоріше!

   - Скільки повних років вашій дружині?

   - Двадцять. Двадцять років. - Голос чоловіка зривався на крик.

   - Чи були у вашої дружини якісь серйозні захворювання ? Чи операції?

  - Ні!.. Ні такого нічого не було... Яке це має зарас значення? Моя дружина лежить непритомна. Допоможіть її! 

 Чоловік закіпав все більше. В безвихідному положені він не знав що робити.

 - Заспокойтесь пане! Назвіть вашу адресу і ми пришлемо бригаду медичної допомоги.

  Взявши себе в руки, Дмитро назвав адресу і поклав трубку.

 - Зачекай ще трішки, швидка вже їде.

Голос тремтів. Більш за все ,чоловік боявся втратити кохану дружину. Обережно підняв Анну на руки і переніс її з підлоги на диван. Обличчя в дівчини було бліде, пульс слабким і ледь прослухувався. Завжди дружина була усміхнена і весела , а тут дивитися на її бездиханне тіло було дуже важко.

 Швидка приїхала через десять хвилин. Десять найпекельніших хвилин в житі Дмитра. Які тягнулися наче вічність.Тут думки чоловіка перебив голос лікаря.

  - Це ви приїхали з пані Анною?

  -Так . Це я. 

    Перед ним стояв невисокий чоловік ,років п'ятдесяти з лисиною на голові. Довгий ніс, тонкі губи, похмурий погляд ,скрізь окуляри, дивився на Дмитра .

  - Ким ви являєтесь пацієнтці?

 - Я її чоловік. Скажіть... Що з моєю дружиною?.. Вона жива?

   Лікар склав руки за плечима, трішки подумав і мовив.

 - Ваша дружина жива. Стан її стабільний. Ризику для життя ми не бачимо. Але....

 Те що лікар замявся , Дмитра насторожило.

 - Але що? Щось не так? Ви щось не договорюєте? 

  Паніка наростала з великою швидкістю. В вухах дзвеніло, а серце калатало мов навіжене.

 - Що з моєю дружиною? -Голос затремтів. 

 - Вам зле? Покликати медсестру?

  - Ні ... Ні не потрібно. Говоріть як є!

 -  Пані Анні загрози для життя немає. Але вона не приходить до тями.

 Слова лікаря були як грім серед білого дня.

  -Що ви цим хочете сказати?

  - Вона в комі... Причини ми не знайшли. Що з нею ,ми не розуміємо. Всі аналізи в нормі. І.... І коли вона вийде з цього стану ... Ми не знаємо.

 У Дмитра земля пішла із під ніг. Пошатнувшись він присів в крісло. 

  - Вам зле?  Соню принесіть склянку води.

 - Ні дякую. Зімною все добре... Можу я її побачити?

  - Так, звісно. Тільки не надовго. Стан її стабільний, але поки ми не знайдемо причину стану вашої дружини. Ризикувати не потрібно.

 - Я вас зрозумів. Дякую лікарю.

 Дмитро зайшов у палату. Повільно підійшов до ліжка де лежала його дружина. Присівши на краєчок ,він озирнувся.

  Невелика палата , світлого кольору. Стіл, крісло, невелике, але широке вікно і ліжко на якому лежала Анна. Очі її заплющені, так ніби вона просто спить, . Просто поклич і вона прокинеться. Усю феєрію псують прибори і блідовате обличчя коханої.Чоловік усміхнувся. Повільно рукою провів по волоссю.

 - Анно! ...Ти мене чуєш? - прошепотів Дмитро. 

 - Ми обов'язково впораємося! ..  Ти чуєш мене?

 У відповідь була тиша. Тільки вимірювач пульсю давав про себе знати. Рас від разу видаючи звук, сповіщаючи ,що серце б'ється. Що воно живе.

 - Ти не можеш так просто покинути мене. Не тепер....Як ми почали тільки жити. - чоловік нахилився і поцілував дружину в чоло довгим , ніжним поцілунком.

 - Я хочу ,щоб ти знала. Я люблю тільки тебе. Завжди любитиму! І чекатиму стільки... Скільки потрібно... Тільки не залишай мене... У нас усе життя попереду і я не уявляю його без тебе.

 По щоці у дівчини покотилася сльоза.  У чоловіка з'явилася надія. Він зрозумів, що вона чує його, що все-таки є шанс на одужання і вони знову будуть разом. А для цього він зверне будь які гори, аби тільки знову побачити її усмішку, її яскраві очі, в яких так і хочеться потонути, її обійми і поцілунки.

  - Надія вмирмє останньою! Чи не так?