Глава 3

   Провівши чоловіка, Анна прийняла душ. Довго стоявши під струменями води, вона ніяк не могла розслабитись. В голові все лізли картинки зі сну. І вона все частіше ловила себе на думці, що не хоче прокидатися. Що сон ,який її сниться ,кожної ночі,вже протягом місяця ,все частіше затягував у свій вирій. А ще ,голос. Голос, який кличе її,від якого по всьому тілу ідуть мурашки. Не від жаху, від бажання. Це лякало Анну більш за все. 

   - Зберися . Це лише сон. Сон! Бурмотіла дівчина.

 Що ночі все починалося однаково. Спочатку Анна провалювалась у пітьму з криком. Приходячи до тями . Вона завжди опинялася в одному і тому ж залі, облаштованого химерними статуями і високими колонками. Скрізь на підлозі ,клубився сизий, густий туман. Тіло поломувало від холоду і жаху. Анні здавалось , що за нею звідусіль спостерігають. Та ще цей, не зрозумілий шепіт, який лунав з усіх сторін, то голосніше, то затихав. 

  - Хто ви? 

  -  Що вам від мене потрібно?

Кричала дівчина у простір, оглядаючись навколо. Вона знала ,що трапиться далі. Завжди знала. Але змінити нічого не могла. Цей сон був на стільки реалістичним, що кожною клітинкою відчувався весь простір. Кожен подих вітерцю.

 - Хто небудь. 

 -Агооов. 

 Раптом у центрі заклубився туман. Він ставав все густішим, придаючи силует, який ставав все чіткішим. Анна напряглась.

  Чоловік. Милькнуло в голові у дівчини. Знову він. Завжди він. У горлі раптово пересохло і перехопило подих. Тіло затрясло і стало ватним одночасно. В низу живота занило ві бажання, а в очах читався страх. 

  Бігти. Потрібно бігти. Але ноги не слухалися . Приросли немов вкопані. 

 Силует все ставав ближче і ближче, клублячи навколо себе густий ,зловіщий туман. І от він, вже так близько, що можна відчути подих, занадто близько. Своєю темною рукою проводить по волоссю, щоці. Ледь , ледь торкаючись, немов легкий вітерець. Обводить великим пальцем пухкі губи. На хвилинку затримуючись на них.

 Від цих дотиків Анна втрачала розум, бажання завжди переповнювало її. Вона тихо застогнала.

  Силует, невідомого чоловіка, нахилився і прошепотів протяжно в самі губи.

  -Анноооо.

  - Ще тішшшкииии.

  - Скоороооо. Ми будееммм разоооом!

 Щось нове.  Не встигло промайнути в дівчини в голові. Як чоловік запрокинув голову  і нинаситно поцілував її.

   Нова хвиля емоцій нахлинула з такою шаленою хвилею, що раптово закрутилася голова і підкосилися ноги. А поцілунок ставав все сильнішим і наполегливішим. Подих перехоплювало на стільки, що темніло в очах,а від емоцій скручувало в тугий вузол. І тут в очах стало на стільки темно, що Анна відключилась, почувши на остаток:

 - Скоорооо мояяя любоовеее...

  Анна приходила до тями довго. Скрізь пелину долунався голос Дмитра, який будив її...

  Прийнявши душ і відігнавши нав'язливі думки. Анна пішла на кухню.

 - Все. Час брати себе в руки. 

 До дівчини лінивою походкою підійшов Пухнастик. Подивившись на свою хазяйку протяжно нявкнув і почав леститись об її ногу. Дівчина усміхнулася.

 - Проголодався. Зарас ми тебе накормимо.

 - Що будемо їсти сьогодні? Паштет зі смаком тунця, чи зі смаком курки?

 - Маау.

 - Отже зі смаком курки!

 Дівчина розпакувала корм і насипала в миску коту, а також поміняла воду. 

 - Смачного Пухнастику.

   Сама ж взялася готувати собі сніданок. Засмажила дві грінки. Нарізала шинку, сир, а також взяла зелений салат. Наляла в чашку смачну ,ароматну каву і сіла за стіл.      Відсьорбнувши кави, подивилася у вікно. За вікном падав пухнастий, лапатий сніг. Зима тільки починалася, а на дворі вже було мов у касці. За пару днів снігу насипало чимало , вкривши навколо дерева і будинки пухким ,сріблястим покривалом. Дівчина знову зробила ковток гарячої кави. 

  Ще трішки і настануть зимові свята. У крамничках вже почали продавати різні сувеніри і прикраси до свят. Місто потрохи перетворювалося на метушливий мурашник. Вулиці прикрашали різноманітними герляндами і фанарями. Скрізь панував різдвяний настрій. В ресторанах і затишних кафешках вовсю придлагали зимове новорічне меню і глінтвейн.

 Завтра потрібно буде вийти раніше на роботу. В ресторані, до відкриття, потрібно допомогти дівчатам з декором. Тай меню мають змінити. Тому мені не мішалоп хоча прочитати його ще рас.

   За думками Анна і не замітила як кава вже давно охолола, а сендвіч так і не був надкушеним.

 -  Чомусь геть зовсім апетиту нема.

  Дівчина подивилася на годинник на мобільному телефоні. Вже була десята година. 

 - Цікаво. Коли прийде Дмитро. Я вже заскучала за ним. Може подзвонити?

 Анна ще рас взяла телефон.

 - Ні . Не буду його турбувати. У нього важлива нарада. Як освободиться - набере.

 Дівчина зітхнула. 

  Чим же зайнятися. Можливо прибирати. Заодно і час скоріше пройде. А може ...

  -Ні . Ні. Спати не буду.

Анна мотнула головою. 

  Краще включу музику. Буде веселіше. Музика і справді відволікала від нав'язливих думок. Які все лізли в голову. І справа пішла веселіше. Прибрала в шафах, загрузила пральну машинку, поставила запікати крильця в медовому соусі з часником, на гарнір зробила овощі на пару , а також салат з морепродуктами. Дмитро його просто обожнює.

 Дівчина усміхнулася згадавши обличчя чоловіка. Його очі, обійми, таку рідну і ласкаву усмішку, вуста, поцілунки. 

  Картинка раптово змінилася на іншу. Анні перехопило подих, вона напружилась, в голові загуло, ноги стали ватними. Почувся знайомий голос, від якого пішов холодок по спині.

 - Анноооо...

Дівчина похитнулась.

 -Чассс настаааав...

В очах почали плясати мушки. Дівчині здалося ,що от от втратить свідомість.

 - Мяяяяяуууууууу

 - Пух...  Пухнастик?

 Язик заплутався і не слухався. В очах все плило.

 - Що ... Що зімною?

Дівчина впала на коліна і вашко дихала. Кожен подих давався їй з силою. Повітря ніби не вистачало.