Епілог

Епілог

Володимир у безсиллі стискав кулаки. Хотілося кричати, але жодного сенсу в цьому не було.

Перше, що він зробив, — зв'язався з Вірнополем. Наказав відправити загін назустріч дівчині та готуватися до оборони.

Два десятки бойових магів та чотири сотні мечів...

Чималенька сила.

Звісно, вони нічого не зможуть протиставити дружинникам його баронства. Але й його маги можуть понести втрати.

Досить...

Він щойно втратив друзів і збільшувати втрати не дозволить.

— Діма!

Крикнув він до свого помічника.

— Готуй усіх, хто ще не одружився.

Димитрій запитливо подивився на свого барона.

— Вдома біда. Ми там потрібні. Я на декілька секунд зможу відкрити й утримати портал. Усі сімейні поки залишаються тут. Як налагоджу портал повноцінно — заберемо. Нічого зайвого не брати. Потім... Усе інше потім.

Уже за декілька хвилин загін із одинадцяти вершників летів до гори Кайлас, туди, де була арка переходу.

Володимир зв'язався із Сірим.

— Вдома біда. Я зараз через астрал, замість амулета, сам створю закляття осередку в арці у своєму баронстві. Так, довго його я не втримаю, але перейти нам вистачить. За декілька тижнів налагоджу нормальну роботу порталу, тоді й зустрінемося. Дякую вам за все!

Тридцять один дракон — усі, хто залишився від їхнього народу в цьому світі, — дивилися на те, як згасає арка порталу.

Той, хто єдиний міг допомогти відновити їхній рід, щойно пішов на війну.

Дракони багато тисяч років тому відмовилися втручатися в людські війни.

Але якщо Першородний покличе...

Вони знали, заради чого порушать це старе правило.