Розділ 30

Розділ 30

Навесні двадцять дев'ятого року сталося дві визначні події.

Серед останніх драконів давно склалися пари. Здебільшого це сталося вже після катастрофи. І ритуал, і енергетична буря вбивали, не дивлячись на те, чи було в цього дракона своє кохання, чи ні. Тож більшість партнерів тих Володарів, що вижили тоді, загинули.

Але було й одне виключення. Бірюзова і Срібний.

Вони стали парою ще тисячу років тому, майже одразу після того, як Бірюзова подорослішала. Ця пара і стала першою, на якій Володимир спробував виправити енергетику.

Більше десяти років досліджень зрештою дозволили йому знайти ті зміни, що відбулися в енергетиці аур драконів.

Зворотні зміни проходили надзвичайно складно. Чим більш розвинена істота, тим складніше щось у ній змінити. Наприклад, відростити втрачену кінцівку чи внутрішній орган у простої людини та в мага — це зовсім різні речі. Якщо травма стара, природний захист раз за разом повертатиме ауру до стану, який у ній уже запам'ятався.

Тобто щоб відростити руку, втрачену по лікоть, простій людині знадобиться кілька тижнів. А от для мага на це вже підуть місяці. Що вже казати про енергетику драконів, чиї тіла були тісно пов'язані з магією від самого народження.

Володимир раз за разом приводив енергетику цієї пари до стану, в якому вона перебувала до появи змін, що заважали заплідненню. А наступного дня все знову було як раніше.

Новий сеанс. І знову повернення до початкового стану.

Але за місяць з'явилися ледь помітні перші зміни, які нарешті закріпилися. За півроку їх уже змогли побачити й самі дракони. А на повне відновлення знадобилося два роки.

Тепер Бірюзова виношувала яйце.

Володимир тихесенько посміювався. Якби драконів було набагато більше, то він і сам, мабуть, зміг би дізнатися, що таке — мимоволі стати богом. Те, як тепер дракони ставилися до нього, дедалі більше нагадувало якийсь культ. І це — від розумних, які начебто взагалі не визнавали кумирів.

Друга новина стосувалася безпосередньо самого Володимира.

Попри весь скепсис Сірого, Володимир усе ж таки зміг опанувати закляття пошуку осередку планети.

Шлях до створення порталів тепер був для нього відкритий.

Щоправда, не все виявилося так легко й просто, як того хотілося. Сам Сірий, коли виготовляв пару амулетів-якорів на осередок, створював одразу подвійне закляття й накладав його на два накопичувачі. Рано чи пізно закляття закріплювалося одразу на обох.

Можна було робити їх і по черзі, але тоді й без того доволі тривалий процес ставав удвічі довшим. Саме такий, більш тривалий варіант поки що був доступний Володимиру. З іншого боку, тепер це вже не мало особливого значення. Володимир опанував закляттям. А більш просунута його версія... Мине час — і вона теж підкориться. У цьому він був цілком упевнений.

Проте було і інше питання. 

Біля гори Кайлас була стара арка переходу. А отже, варто було встановити ще одну вдома. За допомогою астральної оболонки виготовити там артефакти виходу та осередку... І долати весь шлях верхи вже не буде жодної необхідності. Враховуючи, що майже половина його супроводу тут уже обзавелася дружинами, такий варіант був хіба що не єдиним можливим, а не просто бажаним.

Тут, у Шангрі-Ла, арка порталу була розташована прямо на виході однієї з провідних жил. Це не скасовувало необхідності в накопичувачах, але після використання вони самі заповнювалися енергією. У світі Володіючих такий процес назвали б автоматизацією. Володимиру подібний підхід припав до смаку. Тому він вирішив арку виходу облаштувати не у Вірнополі, а в долині. Щоправда, будувати там кам'яну арку він не збирався. Навіщо, якщо її можна виростити?

Що взагалі являла собою портальна арка?

По суті, це була задана форма проходу, по периметру якої розташовувалися провідники енергії, що приймали на себе закляття. Артефакти, які це закляття проєктували, артефакти осередку, що зв'язували між собою дві арки, і, звісно, накопичувачі, які забезпечували портал енергією.

Енергопровідні рослини в долині були. Причому в значній кількості й навіть у різних варіантах. Тож виростити арку з подібних рослин не мало бути жодною проблемою. Підвести до них глибинне коріння, вмонтувати артефакти входу та виходу, додати артефакти осередку — і залишиться лише приєднати накопичувачі, які зможуть самостійно заповнюватися енергією.

Володимир зв'язався з баронством і наказав Ярині особисто зайнятися цим питанням. Усі роботи на поверхні там чудово зможуть виконати й без нього. А коріння він проростить сам, хоча особливо поспішати з цим й не було куди. Навіть тут, де він був присутній особисто, на виготовлення артефакту осередку підуть тижні. А там, у баронстві, працюючи через астральну оболонку, чиї можливості значно слабші за основну, можливо, і року не вистачить.

На початку літа прийшла ще одна новина, але, на відміну від попередніх, ця була неприємною та тривожною.

Володимир, як і раніше, займався з усіма, кого брав у особисті учні. З кимось, як, наприклад, із Дімитрієм, безпосередньо, з іншими — за допомогою астральної оболонки. Під час чергового уроку з принцом Ігор повідомив, що в Києві біда. На його батьків було скоєно замах. І, на жаль, він виявився успішним. Король із королевою загинули.

Сам Ігор із весни проводив інспекцію фортець на кордоні з аномалією. Тепер же поспішав додому. Вірні йому люди повідомили, що зараз у палаці на троні сидить його молодший брат Олег. Але він ще неповнолітній, тому від його імені править опікун — барон Ратибор Смолич.

Олег, як це було прийнято в королівській родині, виховувався інкогніто, під чужим прізвищем, названим батьком якого був саме Смолич. Так само колись, до закінчення практики, і сам Ігор носив прізвище Світязький. Була ще їхня старша сестра Анастасія, але ще тридцять років тому вона вийшла заміж. Перейшовши до родини чоловіка, вона втратила права на трон. А отже, залишалося лише двоє законних спадкоємців. Ігор, який за старшинством мав стати наступним королем. І Олег, який ішов наступним у черзі.