Розділ 27

Розділ 27

Володимир дивився на розумного, який бачив зародження й занепад багатьох людських цивілізацій.

Двадцять вісім тисячоліть...

Цей Сірий ще мав пам'ятати льодовиковий період і те, як люди складали свої будинки з кісток мамонтів. І це вже не кажучи про часи розквіту Греції, Єгипту чи Римської імперії...

Уявити таке тривале життя Володимиру було справді складно.

Коли погляд дракона прояснився, Володимир згадав ще про одну річ, про яку сьогодні обов'язково хотів перепитати.

— Скажи, будь ласка, а чому такий порядок, що з вами спілкуються тільки троє? Так сталося, що я вчора почув, як радники між собою сперечалися, хто тепер повинен віддати своє місце в раді мені, раз уже ви погодилися зі мною розмовляти.

По гроту прокотився гучний рик!

Володимир спочатку вирішив, що таке питання якимось чином підпадає під заборону. Але вже за мить по відчуттях зрозумів, що Сірий просто сміється.

Загалом, це був перший звук, який дракон видав за весь час. Усе інше — виключно мислемовою, тож нічого дивного, що Володимир спочатку навіть не зрозумів, що це взагалі таке.

Коли дракон відсміявся, він розповів цікаву річ.

— Та немає жодних обмежень. Принаймні з нашого боку. Ну а те, що ви, люди, самі собі вигадуєте правила, — то ми тут ні до чого. Тисяч п'ять років тому навколо цієї місцини були тільки артефакти, що не давали вітрам заносити сюди холодне повітря. Для людей і тварин жодних обмежень не було. Тоді люди йшли до нас цілими натовпами, не даючи покою ані вдень, ані вночі.

Сірий на мить замовк.

— Тоді й було вирішено дещо обмежити потік тих, хто бажав щось отримати від нас. Доступ організували через місто, яке тоді і почали будувати для цих цілей. Спочатку, щоб не заважати нам, домовилися, що до нас приходитиме не більше п'яти десятків магів на день.

— Потім...

Дракон зробив коротку паузу.

— Вже за якихось п'ятсот років залишилося всього троє тих, хто приходив за знаннями. От тільки це вже залежало не від нас. Самі люди встановили такий порядок. А для нас немає жодної різниці — троє людей чи тридцять, аби вони вирішували між собою, що саме їм цікаво, і збивалися у групи, щоб не пояснювати кожному окремо.

Сказати, що Володимир був шокований...

Це було б неправдою. Одним із його припущень якраз і було таке.

Люди самі встановили правила. Правила, які свого часу давали справжню владу радникам Шангрі-Ла.

Тобто маги, доки портали тут, на плато, працювали, могли сюди потрапити, але знання мали отримувати вже не від Володарів, а від посередників.

Тепер розуміння того, чому магічна теорія в цьому світі так слабо розвинена за наявності Володарів, ставало цілком логічним. Просто чергова людська жадібність та бажання звеличитися над іншими.

Людське життя доволі коротке, навіть у магів, тож дивуватися, що справжні причини з часом стерлися з пам'яті, а залишилися тільки непотрібні правила, не доводилося.

Але був у цьому для Володимира і позитивний момент. Виходило, що самому йому не потрібно звалювати на себе відповідальність за місто, а радники нарешті перестануть дивитися на нього як на ворога. Він був упевнений: після цієї звістки його життя і життя тих, хто пішов за ним, значно покращиться тут, у Шангрі-Ла.

Володимир дивився на Сірого.

— Та вже... Коротка в людей пам'ять. Такого начудити...

— Насправді, якщо взяти вас і нас та порівняти пам'ять із тривалістю життя, то не так уже й сильно ми відрізняємося, — заперечив Сірий.

— Що ми самі знаємо про початок нашої цивілізації? Та майже нічого! Під часи розквіту були проведені певні дослідження, і з'ясувалося, що наші давні пращури походять від тих, кого ви називаєте динозаврами. Ще десь за сотню мільйонів років до сьогодні.

Сірий ненадовго замовк, ніби намагаючись відтворити в пам'яті те, що сам знав про найдавніші часи свого народу.

— Ті перші, хто усвідомив себе, були меншими в рази, пересувалися на задніх кінцівках і не мали крил. Все змінилося, коли вони почали опановувати магію. Як це сталося, ніхто не знає. Скільки тривало те опанування, доки весь народ не став магами, ми теж не знаємо. Сотні тисяч років? Мільйони?

Дракон знову зробив коротку паузу.

— От тоді й почався розквіт цивілізації. Хоча ви, люди, навряд чи назвали б це цивілізацією. Навіть тоді пращурам не було потреби ані в будинках, а отже, і містах, ані в писемності. Та й створити її було б непросто з такими тілами. Все передавалося від покоління до покоління. І сталося це вже від сорока до п'ятдесяти мільйонів років тому.

Володимир мовчки слухав.

— Опанувавши магію, ми почали експерименти зі зміни тіла та тривалості життя. Згодом відростили крила. Але цього для польотів виявилося замало. Тоді й виникла думка з'єднати тіло з магією. І десь десять мільйонів років тому ми остаточно стали тими, ким є зараз. Тими, кого ви називаєте драконами.

Від Сірого прийшло щось схоже на теплу ностальгію.

— Тоді й розпочався наш «Золотий вік».

— Ми, як і раніше, не будували міст, як і раніше, жили максимум родинами. У більшому не було потреби. І от тільки з цього моменту мій народ і має бодай якусь пам'ять про себе.

— Тривалість життя виросла до десятків тисяч років, а дітлахи продовжували народжуватися. Чисельність драконів почала зростати. Це призвело до того, що ми почали вирощувати тварин на їжу.

Сірий на мить замовк.

— Але стадам теж потрібна їжа, тож ми опанували можливість впливати на рослини. По всій Землі зазеленіли поля та луки. А по них бродили нескінченні стада.

— Взимку частина тварин гинула, і ми навчилися притягувати жили порід, що проводили енергію від земних надр. Клімат у таких місцях ставав більш придатним для рослин і тварин.

— Вісім мільйонів років ми процвітали й розвивалися. А потім...

Сірий ненадовго замовк.

— Потім здавалося, що ми досягли всього, чого тільки могли бажати.