Розділ 26

Розділ 26

Коли Володимир нарешті зручно влаштувався, майже одразу в його голові з'явилося нове запитання від дракона.

— І що такому вправному магові знадобилося від нас? Чи люди таки вирішили нарешті остаточно позбутися драконів, враховуючи загін, з яким ти прибув? Це помста за когось із загиблих після ритуалу? Привід для якого привів незнайомців сюди, чи щось інше?

Як і всі Володарі, дракон спілкувався виключно мислемовою. Вона не схожа на звичайну людську мову, і ведеться на більш глибинному рівні, на рівні образів та понять. Разом із самими словами співрозмовник передавав емоції, відтінки настрою, підтекст і навіть частину власного ставлення до сказаного. Збрехати за допомогою мислемови доволі складно. Приховати щось важливе — теж. Це було можливо, але вимагало значних зусиль, досвіду й уміння контролювати власну свідомість.

Замість відповіді Володимир підвівся з крісла, у яке щойно сів, і низько, майже до самої підлоги, вклонився.

— Перш за все я хотів би від себе та ще багатьох людей подякувати Володарям за те, що ваш народ зробив для людства і планети в цілому.

Володимир випростався й подивився просто в очі дракона.

— Я знаю, що насправді сталося сімдесят сім років тому. Дорогою до Тибету ми подолали чимало країн. Я розмовляв із багатьма правителями та просто впливовими людьми, розповідав їм правду про ті події. Чимало з них просили передати вам і свою подяку.

Від дракона прийшла ціла гама почуттів.

Подив.

Недовіра.

Нерозуміння.

Настороженість.

Здивування.

Володар деякий час мовчав, судячи з усього, збираючись із думками.

— Дійсно, давній ритуал дозволив уникнути зіткнення астероїда із Землею. Але... усім відомо, що натомість через помилку загинули мільйони людей по всій планеті. А отже, я не розумію, за що в такому разі ти зараз дякуєш мені та іншим драконам?

Тепер уже настала черга дивуватися Володимиру.

— Стоп! Раз уже ми розібралися, що ворожнечі між нами немає, то, може, назвеш, як до тебе звертатися?

У відповідь знову прийшло щось схоже на подумки передане знизування плечима.

— У нас немає імен. Вони нам просто не потрібні. Але якщо тобі так простіше, зви мене Сірим.

— Дякую. А мене звати Володимир.

Цього разу він вимовив це вголос. Передати ім'я за допомогою мислемови було практично неможливо — хіба що позначивши співрозмовнику колір чи якусь іншу особливість.

А потім знову перейшов на мислемову.

— Так, ритуал дійсно спричинив чимало неприємностей. Аномалії на місці сіл та міст, Звіри, що зробили їх своєю домівкою і тепер не дають життя нікому поряд із ними. Ну і, звісно, маги, що тоді пішли разом із Володарями й загинули. Але до чого тут смерті від енергетичної бурі, що прокотилася планетою? Я ж сказав, що дійсно знаю, що сталося насправді.

— Так буря і стала наслідком ритуалу! Це ж очевидно!

Цього разу ментальний посил пролунав надто «голосно», немов Сірий кричав.

— Ти кажеш... Ти маєш на увазі, що ви й самі справді так вважаєте?! Але це помилка! Ритуал ритуалом, а енергетична буря — це зовсім інше!

Тепер уже Володимир подумки кричав цю відповідь.

— З чого ти взяв? Звідки взагалі такі думки?

У менталі вони практично кричали один на одного, але зовні картина залишалася незмінною.

Людина стояла навпроти дракона. Вони уважно дивилися один одному в очі, а поряд у поклоні застигли постаті радників.

— Схоже, розмова виявиться дещо довшою, ніж я думав раніше.

Володимир знову сів у крісло.

— Моя свідомість, свідомість людини в цьому тілі, проживає вже третє життя.

Подив, що прийшов від дракона, був майже фізичним.

— І в попередньому мені довелося пережити ту саму катастрофу в іншій гілці реальності. Там не було ніякого ритуалу, але енергетична буря так само прокотилася планетою і забрала мільярди життів.

Володимир важко зітхнув.

— У моєму укритті ми були готові до чогось подібного, і все одно багато людей загинуло.

— Як? Звідки ви знали про таке?

— Не знали, але здогадувалися. Я ж казав — це вже третє моє життя. Те було другим, а перше...

Володимир на мить замовк.

— У першому я загинув разом із Землею. Все так само від того астероїда.

Від Володаря прийшло відчуття, що тепер він взагалі заплутався.

— У першому житті я отримав магічні здібності. Розвивався, і коли Земля загинула, зміг перенести свідомість у себе маленького. Так з'явилася нова гілка реальності, а мені випала можливість пережити ту катастрофу на собі вже вдруге.

Володимир ненадовго замовк, добираючи слова.

— У перший раз планета загинула, і я розумів, що таке може статися й в інших реальностях. Ну а те, що, хоч реальності й паралельні, енергетичне поле одне для всіх гілок, ми вже тоді розуміли. Тож можна було припустити: коли гине ціла планета з усім живим, що на ній є, навряд чи це може ніяк не відбитися на інших реальностях.

Він подивився просто в очі Сірому.

— А якщо гілок, де Земля загинула, декілька? От ми й готувалися до будь-чого.

Сірий був приголомшений до глибини душі.

— Майже вісімдесят років ми несли цей тягар провини на собі...

У його ментальному голосі вже не залишилося колишньої впевненості.

— Ми. Ті, хто самі передали людям знання про паралельні світи... Як? Як ми самі до цього не дійшли?!

Сірий підвівся.

І тепер уже Володар схилив голову, дякуючи Володимиру.

Навряд чи у драконів був прийнятий такий жест. Але вони віками спілкувалися з людьми й добре знали, що так можна проявити повагу. Тим ціннішим для Володимира був цей уклін.

Володар уважно подивився в очі людині.

— Нам варто переосмислити все, що ми знали і в що вірили весь цей час. А зараз повертайся до своїх людей, облаштовуйтеся. Завтра приходь знову. Нам буде що обговорити.

Завтра...

Все завтра.