Розділ 16

Розділ 16

Наступні пару тижнів минули буденно й без особливих пригод. Звісно, якщо не рахувати переправ через річки.

Мостів на їхньому шляху практично не траплялося, а поромні переправи забирали чимало часу. І тут кількість коней у загоні явно не грала на руку Володимиру. Переправити через річку кілька десятків тварин — справа зовсім не така швидка, як перевезти одного-двох вершників.

Втім, особливо поспішати їм було нікуди, тож Володимир не переймався. День-два затримки погоди не робили.

Загалом же подорож продовжувалася спокійно. Загін поступово просувався на схід і тепер уже опинився неподалік Херсонесу.

Саме в цей час тут достигали кавуни та дині.

Для Володимира це було майже свято. У його баронстві баштанні культури вирощували давно. Та й узагалі в долині виростало чимало різноманітних овочів і фруктів. Змінений мікроклімат та висока насиченість навколишнього простору енергією робили врожаї значно кращими, ніж у більшості інших місць королівства. Плоди виходили більшими, поживнішими й мали незабутній смак, до якого Володимир уже встиг звикнути.

От тільки…

Кавуни під Херсонесом, можливо, й не могли зрівнятися з тими, що вирощували в його долині за поживністю, але за смаком були аж ніяк не гіршими.

Просто іншими.

І це Володимиру подобалося найбільше. Він із задоволенням розрізав черговий кавун, соковита червона м'якоть якого одразу вкрилася блискучими краплями соку. Дружинники в цій добрій та смачній справі аж ніяк не відставали від свого барона.

Попереду була чергова річка, а отже — знову переправа.

Тільки цього разу різниця була в масштабах самої річки. Перед загоном у всій своїй величі розкинувся Дніпро.

Володимир мимоволі затримав погляд на широкій водній гладі. Навіть у цьому світі, де він уже встиг побачити чимало дивовижного, Дніпро справляв враження. Особливо після невеликих річок, які вони перетинали протягом останніх тижнів.

От тільки місцевий паром, схоже, масштабів річки не враховував.

Більше десятка коней за один раз він просто не брав. Отже, п'ятеро вершників і п'ятеро заводних коней. Потім наступна партія. Усього чотири заходи. І навіть це лише за умови, що двічі доведеться трохи потіснитися.

Переправа розтягнулася в часі, але Володимир особливо не переймався. Зрештою, поспішати їм було нікуди.

Коли він нарешті перебрався на протилежний берег, Володимир одразу побачив, що там на паром також уже вишикувалася черга.

Схоже людям просто не пощастило. Майже одночасно до переправи дісталися два каравани.

Тепер другому доведеться чекати щонайменше кілька годин. А якщо діяти розумно — то й узагалі залишитися тут на ніч. Немає жодного сенсу вирушати в дорогу надвечір, ризикуючи опинитися частиною каравану на одному березі, а іншою — на іншому.

Звісно, Володимиру до цього не було жодного діла. Принаймні спочатку. А потім він придивився до людей, які чекали своєї черги.

Це були явно не мешканці Руського королівства. Іноземців видавало все. Зовнішність, одяг, мова, навіть конструкція возів і спосіб, у який вони розміщували свій вантаж.

Володимир зацікавився. Тут, на кордоні Самарського герцогства, проходили одні з найважливіших караванних шляхів. Далі вони розходилися в різні боки. Частина торговців прямувала до Самаря, а звідти — далі на Київ. Інші повертали на південний захід, до Кочубея.

Щоправда, до Кочубея більшість купців діставалася морем. Сухопутним шляхом туди ходили значно рідше.

За одним винятком. Купці з Кримського ханства. І, судячи з усього, саме такий караван зараз стояв перед ним.

Володимир подумав кілька секунд і посміхнувся. Зрештою, ситуація складалася навіть на краще. Йому самому все одно довелося б чекати, поки переправляться всі його люди та коні. А після цього день уже добігав би кінця.

Тут же були облаштовані місця для ночівлі. Чому б не скористатися нагодою? Можна було трохи поспілкуватися з людьми з іншого краю світу. А якщо пощастить — то й придбати щось цікаве для себе та своїх дружинників.

Не гаючи часу, Володимир направив коня в бік каравану.

До головного торговця, втім, дістатися одразу не вдалося. Дорогу йому перегородив охоронець.

— Чого бажаєте, русичу?

— Хотів би поговорити з вашим головним.

Охоронець уважно оглянув Володимира.

— Добре. Я передам шановному Давлет-ага ваше прохання про зустріч.

Володимир кивнув і залишився чекати.

Охоронець рушив до чоловіка, який явно керував караваном. Щойно той щось сказав йому, Давлет-ага повернув голову в бік Володимира.

Вони були вже достатньо близько, щоб потрапити в межі енергетичної оболонки Вірного. Тож Володимир міг не просто спостерігати за торговцем — він буквально відчував зміни, які відбувалися в його настрої.

Ще мить тому Давлет-ага був не в захваті від вимушеної затримки. У його енергетиці читалося роздратування людини, яка вже подумки підраховувала втрачений час і прибуток.

Коли ж до нього підійшов охоронець, це роздратування змінилося майже миттєво.

Ну що там ще?!

А потім торговець подивився на Володимира. Погляд ковзнув по добротному спорядженню, зупинився на перснях барона й мага.

І відбулася майже магічна метаморфоза.

Ще хвилину тому перед Володимиром стояла людина, готова лаятися через чергову затримку. А тепер назустріч йому вже поспішав усім задоволений чоловік. Досвідчений торговець миттєво взяв гору над роздратованим мандрівником.

Володимир чудово розумів, що саме побачив Давлет-ага.

Покупця. І, судячи з усього, покупця заможного.

Володимир ледь помітно посміхнувся. Він завжди цінував професіоналізм у людях. Тож засуджувати шановного Давлет-ага за таку швидку зміну настрою йому навіть на думку не спало.

Навпаки. Тепер Володимир уже сам готувався до цікавої розмови. І до не менш цікавого торгу.

Після привітання та знайомства досить швидко накрили дастархан.