Розділ 13

Розділ 13

По суті, тепер справді вагомих причин відкладати подорож до Тибету вже не залишилося. Усі основні напрямки розвитку баронства були розподілені, робота налагоджена, а діти, щойно досягали трирічного віку, починали жити в дитячому будинку Вірнополя. Там за їхньою енергетикою уважно стежили, щоб у разі найменших ознак пробудження вчасно надати необхідну допомогу.

Щоправда, саме останнього Володимир поки що й не побачив. У Ірини він сам виявив перші зміни й уже після цього звернув на них увагу своїх магів. Те, що Ярина та Миколай зуміли побачити ті майже невловимі хвилі, було чудовою новиною. Але одне діло — помітити щось, коли тобі вже вказали, куди дивитися, і зовсім інше — самостійно відреагувати на ледь помітні зміни в аурі дитини.

Тож чекати все одно було необхідно. Нехай наступного разу хтось із них першим помітить наближення пробудження й сам повідомить про нього. Лише тоді Володимир зможе остаточно заспокоїтися щодо дітей.

Але поки що чекати доводилося не лише на це. Літо вже розпочалося. Навіть якщо просто зараз узятися за підготовку експедиції, добре було б, якби вдалося вирушити хоча б наприкінці літа.

А це вже нікуди не годилося. Місити осінню багнюку, а потім мерзнути десь у дорозі посеред зими Володимир не збирався. Надто довгим і складним мав бути шлях, щоб додатково випробовувати себе погодою.

Отже, подорож знову відкладалася. Принаймні до наступної весни.

А ближче до весни, коли Володимир перевіряв плантації у долині, він зупинився біля однієї з них.

Тут росли особливі рослини. Зовні вони були доволі схожі на ті, з яких виготовляли стволи для рушниць. Щоправда, лише схожі. Розміри відрізнялися радикально.

Двометрові стовбури з порожниною, що проходила вздовж усієї довжини. І цього разу діаметр цієї порожнини вже сягав майже шести з половиною сантиметрів.

Подібний проєкт Володимир започаткував кілька років тому, невдовзі після першого випробування рушниці. Тоді, спостерігаючи за результатами пострілу, він уперше замислився: якщо зброя з допоміжним стволом здатна розігнати снаряд до такої швидкості, то що станеться, якщо збільшити її калібр і потужність? Чи зможе такий постріл пошкодити навіть фортифікаційні споруди? Пізніше він перевірив свої припущення й дійшов висновку, що для боротьби із серйозними укріпленнями знадобиться щось значно грізніше.

Тепер перед ним стояв результат тих роздумів. Майбутні стволи для майбутньої артилерії його війська. Щоправда, до повної зрілості їм залишалося ще пара років. Товщина стінок такого стовбура мала бути значно більшою, ніж у рушничного, а отже, й рости він мав довше, перш ніж стане придатним до використання.

В іншому нічого надзвичайного. Потрібен лише розбірний станок самої гармати для транспортування та безвідкатний механізм. Останній, маючи можливість змінювати властивості матеріалів за допомогою трансмутації, особливих проблем не становив.

А от саму артилерію довелося фактично продумувати з нуля. У минулому житті потреби в подібній зброї просто не існувало. Лісокрай використовував технологічні рейкові гармати. З рослин там вирощували хіба що накопичувачі — надто багато змін потрібно було внести в матеріал стовбура вже після його визрівання, щоб отримати необхідні властивості. А отже, вирощувати подібні речі не мало жодного сенсу. Усі деталі просто виготовлялися на виробництві.

А давати стороннім настільки потужну зброю ніхто й не думав. Так, між гільдіями та керівництвом Лісокраю існували добрі стосунки. Але це не означало, що комусь збиралися видавати зброю, яку бодай теоретично можна було використати проти самої країни. А для полювання гармати точно були не потрібні.

От і виходило, що пневматична артилерія стала для Володимира абсолютно новим проєктом.

Він ще раз оглянув рослини. Кожного разу, коли останнім часом він тут зупинявся, його починала непокоїти одна й та сама думка.

Похід.

Найкоротший маршрут до Тибету пролягав через Каспійське море, але навіть так подорож розтягувалася більш ніж на шість тисяч кілометрів. Через цілу купу країн і незайнятих земель. І далеко не всюди їх зустрічатимуть із посмішкою, запропонують ночівлю та нагодують. Що такий похід обійдеться без небезпечних зустрічей, Володимир не вірив. Тому він і планував узяти із собою щонайменше два десятки дружинників.

Двадцять магів. При рушницях, у трансмутованій броні, із захисними артефактами. Мабуть, цього мало вистачити для вирішення практично будь-якої проблеми, яка могла виникнути в дорозі. Чи майже будь-якої... Володимир знову подивився на рослини, яким судилося стати основою гармат.

А якщо проблема сховається за стінами? Якщо доведеться штурмувати фортецю або інше укріплення? Знову опинитися єдиною людиною, яка справді здатна щось зробити, Володимир не бажав. Взяти із собою кілька розібраних гармат було б цілком виправдано.

От тільки вони ще не дозріли.

Володимир кілька секунд мовчки дивився на майбутню зброю, а потім тихо зітхнув.

Що ж...

Похід відкладався ще на рік. Зрештою, поспішати було нікуди. Краще витратити зайвий рік на підготовку, ніж потім шкодувати про те, що не передбачив очевидного.

А визрівання кількох рослин він, мабуть, усе ж таки прискорить. Обережно. Настільки, щоб не пошкодити їхню структуру.

Пара гармат у далекій подорожі зайвою точно не буде.

У середині весни серед дітей намітилося ще одне пробудження.

І цього разу Володимир ходив мов на голках. Помітять його помічники чи ні?

Він дуже хотів у це вірити. Але одне — побачити зміни після того, як тобі вже пояснили, що саме потрібно шукати, і зовсім інше — самостійно розгледіти ледь помітні хвилі в дитячій аурі.

Та цього разу його побоювання виявилися марними.

— Володимире, подивися, будь ласка, на Влада, — звернувся до нього Миколай. — Мені здається, з його енергетикою щось відбувається.

Володимир на мить завмер, а потім усміхнувся.