Розділ 11

Розділ 11

Як би там не було, а до народження доньки Ольги й Тихона, не кажучи вже про її пробудження, залишалося ще чимало часу. І марнувати цей час Володимир не збирався.

Закінчилася підготовка чергової експедиції до прикордоння, і збільшений на чотирьох воїтельниць загін вирушив у бік Чернігова. Для більшості дружинників саме жінки й стали головною новиною цього походу. Хтось жартував, хтось пишався дружиною чи сестрою, що наважилася ступити на цей шлях, а хтось відверто хвилювався.

Втім, була цього року ще одна новина. Щоправда, знали про неї лише двоє. Сам Володимир і Андрій. І кожного разу, коли Андрій згадував слова барона, його немов обливали холодною водою.

Причина була проста. Цього року саме він мав проводити людей через аномалію. Не йти поруч із Володимиром. Не допомагати. Не спостерігати збоку.

Відповідати.

Саме він повинен був постійно контролювати енергетику загону, вчасно помічати небезпечні зміни та прибирати негативний вплив аномалії на людей.

Теорію Андрій знав бездоганно. За останні роки Володимир втовкмачував її в нього з такою наполегливістю, що той міг би переказати всі пояснення навіть уві сні. Минулого року він уже навчився самостійно контролювати власну енергетику. Більше того, кілька разів навіть допомагав іншим під наглядом Володимира.

От тільки тепер усе було інакше. Тепер саме він був відповідальним.

І не лише за себе.

За друзів.

За побратимів.

За людей, з якими роками стояв у строю.

А тут ще й жінки. Не просто жінки — дружини та доньки його товаришів. Люди, чиїм життям він ризикував, якщо припуститься помилки.

Як не намагався Андрій заспокоїти себе, думки раз за разом поверталися саме до цього.

А що як не помітить?

А що як запізниться?

А що як через його помилку хтось втратить шанс на пробудження?

Або й життя?

Володимир чудово бачив ці переживання. І навіть не намагався їх прибрати. Страх відповідальності був правильним страхом.Значно небезпечніше було б, якби Андрій почав вважати себе непогрішним.

Самому ж Володимиру цей похід також запам'ятався. Контролювати людей він давно звик. Контролювати того, хто контролює інших, виявилося значно важче.

Тепер, помітивши в комусь небажані зміни, він не поспішав виправляти все власноруч. Натомість звертав увагу Андрія на проблему, змушував його самому знаходити рішення, пояснював помилки та показував те, чого той ще не бачив.

Іноді це дратувало всіх. Люди добре знали, чим небезпечна аномалія. Вони роками ходили туди під захистом Володимира й звикли довіряти саме йому.

А от Андрію... Андрію ще тільки належало заслужити цю довіру.

Часом Володимир бачив у чиїхось очах невдоволення. Чув приглушені суперечки біля вечірнього вогнища. Але не втручався. Якщо Андрій мав колись замінити його, то люди повинні були навчитися довіряти не лише барону.

Наприкінці походу, коли загін уже повертався додому, Володимир впіймав себе на думці, що задоволений результатом.

Не ідеальним.

Але хорошим. Усі були живі. Жодної втрати.

Жодного зламаного розуму.

Жодного воїна, чию енергетику довелося б рятувати в останню мить.

Так, Андрій припускався помилок.

Часом не помічав очевидного.

Часом вагався там, де слід було діяти швидше.

Надто покладався на власні сили.

Але кожну таку помилку вони розбирали відразу.

І що найважливіше — він навчався.

Зрештою, чого ще можна було чекати від людини, яка ще кілька років тому була звичайним дружинником королівства?

Володимир усміхнувся своїм думкам. Схоже, Ольга з Тихоном і справді надзвичайно вчасно вирішили завести дитину. Тепер часу до великої подорожі на схід стало значно більше. А отже, і Андрія він встигне підготувати як слід.

Без поспіху.

Без ризику.

Так, щоб одного дня залишити на нього аномалію — і бути впевненим, що все буде зроблено правильно.

Так непомітно, разом зі святом врожаю, розпочався новий рік. А вслід за ним прийшли й холоди. Саме тоді у маєтку Бойків пролунав перший крик маленької баронеси.

Здебільшого діти в королівстві народжувалися дещо раніше. Справжній бум народжуваності припадав на другу половину серпня і тривав до кінця жовтня. Причина була цілком зрозумілою. Весна, літо та осінь — пора роботи. Поля, худоба, заготовки на зиму. А от коли надходили холоди, день ставав коротшим, а роботи меншало, люди раптом знаходили більше часу одне для одного. А через дев'ять місяців по всій країні лунали дитячі голоси.

Щоправда, аристократів це стосувалося значно меншою мірою. Їм не доводилося гнути спину на полях, а темні зимові вечори легко розганяли свічки, каміни та магічні світильники. Тому те, що донька Ольги й Тихона вирішила з'явитися на світ майже на початку зими, нікого не дивувало.

Хоча уважний спостерігач легко зрозумів би інше.

У магів майже не буває випадкових дітей. Хіба що якийсь маг після доброго бенкету зовсім забуде про контроль та наслідки власних вчинків помітивши чергову горнічну. У всіх інших випадках вагітність була свідомим рішенням.

Отже, дитина у Бойків була бажаною.

А те, що народилася саме зараз...

Скоріше за все, майбутні батьки довго зважували всі «за» та «проти», перш ніж наважитися на цей крок.

Звісно ж, у день пологів Володимир був поруч із друзями. Не те щоб його присутність була необхідною. Контролювати процес він міг зі свого маєтку. Астральна оболонка дозволяла спостерігати за подіями на значній відстані. Але підтримка друзів у такий момент важила не менше, ніж будь-яка магічна допомога.

Та й дістатися до них заздалегідь проблемою не було.

Володимир уже давно навчився навіть розпізнавати наближення пробудження дитини. По аурі починали проходити характерні хвилі енергії. Магічний зір дозволяв бачити подібні зміни задовго до початку ініціації. Ну а зрозуміти коли у жінки розпочнуться пологи, могли навіть звичайні шептухи. Тож часу, щоб прибути до Бойків, вистачало з лишком.