Розділ 10

Розділ 10

Володимир уважно спостерігав за роботою Андрія. Той саме проводив чергове лоша крізь пробудження. Загалом нічого незвичного в цьому вже не було. Магічних коней у баронстві ставало дедалі більше, і майже половина дружини вже мала під собою таких тварин. Щоправда, більшість спадкових коней поки що залишалися надто молодими. Посадити на такого вершника в обладунках означало або скалічити тварину, або й зовсім загубити її. Ні, їхній час ще не настав. Роки за три-чотири — тоді інша справа.

Але зараз думки Володимира займали зовсім не коні. Він дивився на Андрія. Колись той останнім із дружинників, які пережили гонитву древнього монстра, пройшов повноцінне пробудження. Просто саме в нього найдовше тривав контракт у прикордонні, і тому завершальну ініціацію він отримав пізніше за всіх.

Зате тепер... Тепер Андрій першим після Ярини остаточно опанував третій потік свідомості. Його магічний зір уже майже не поступався її власному. У цьому він обігнав усіх. Навіть Миколая. А це вже саме по собі багато про що говорило.

Володимир посміхнувся. Миколай працював над собою із завзяттям людини, яка будь-що прагне не відставати від коханої жінки. А така мотивація творить дива. Проте навіть вона не змогла перекрити іншу перевагу. Андрій щороку ходив із ним у прикордоння. Бачив те, чого не бачили інші. Навчався тому, чого не вчилися інші. А головне — неодноразово бував у самій аномалії. Для розвитку енергетики й свідомості кращого місця Володимир досі не знав.

Загалом же за останні роки в баронстві поступово сформувалося справжнє коло магів, кожен із яких відповідав за власний напрямок.

Ярина стала серцем усієї магічної частини баронства. Навчання нових магів. Цілительство. Допомога при пробудженні. Догляд за долиною. Контроль за розвитком Місця Сили. Навіть сільське господарство зрештою так чи інакше проходило через неї. Звісно, не все вона робила власноруч. Але саме до неї сходилися всі нитки.

Миколай узяв на себе господарську частину життя баронства. Він вирішував, де і коли потрібні маги, кому допомогти з полями, куди спрямувати людей і ресурси.

Степан став командиром дружини. І, мабуть, найсильнішим бойовим магом після самого Володимира.

Роман захопився тваринами. Він разом із Яриною найчастіше працював із пробудженням молодняка, доглядав магічних звірів і допомагав селянам зі скотом.

Остап пішов іншим шляхом. Його царством стали рослини. Поля. Сади. Плантації долини. Усе, що росло із землі, рано чи пізно проходило через його руки.

Данило ж знайшов себе у виробництві. Кузні. Майстерні. Нові інструменти. Обладунки. Усе це поступово стало його вотчиною.

І лише Андрій... Андрій ішов зовсім іншим шляхом. Володимир свідомо готував його універсалом. Людиною, здатною замінити його самого. Звичайно, не повністю. Але настільки, наскільки це взагалі можливо. Бо бажання знайти драконів не тільки не згасло за ці роки — навпаки. Воно стало ще сильнішим. Десь там, далеко за степами, горами й пустелями, лежав Тибет. І саме там могли ховатися відповіді на питання, які накопичувалися вже десятиліттями.

Останні Володарі.

Походження драконів.

Їхній зв'язок із магією цього світу.

Їхня роль у давній історії.

Занадто багато загадок. І надто мало відповідей. Рано чи пізно він вирушить туди. Якщо не наступного року, то через рік. А можливо, ще трохи пізніше. Але вирушить обов'язково. І подорож ця займе роки. Тільки дорога до Китаю й назад могла розтягнутися на дуже довгий час. А вже скільки доведеться шукати самих драконів — не знав ніхто.

Проте поки Володимир мандруватиме світом, баронство повинно жити далі. Експедиції до прикордоння мають продовжуватися. Походи до аномалії — теж. Нові дружинники повинні проходити пробудження. Маги — розвиватися. А алхімічна лавка в Києві не може залишитися без товару.

І тому Андрій зараз стояв перед ним, обережно спрямовуючи енергію в маленьке перелякане лоша. Володимир дивився на нього і бачив не просто одного зі своїх перших соратників. Він бачив людину, якій одного дня доведеться повести загін до аномалії без нього.

Здавалося б, із розширенням дружини проблем у баронстві мало ставати менше. Насправді ж усе відбувалося навпаки. Що більше людей проходило пробудження, то більше нових питань виникало перед Володимиром.

Набір до дружини останніми роками справді сповільнився. Тепер сторонніх брали рідко. Здебільшого приходили вже свої. Ось нещодавно Василь привів сина. Дмитро підріс, зміцнів, навчився тримати спис і дивився на старших дружинників із таким захопленням, що відмовити йому було майже неможливо. Та й як відмовити хлопцеві, якого колись урятував власноруч?

А потім приходив інший дружинник. Просив за племінника. За сина. За хрещеника.

І щоразу Володимир казав собі, що на цьому досить. Що сотня добре навчених воїнів — це вже більше, ніж потрібно звичайному баронству. Що витрачати сили на подальше збільшення дружини нерозумно. А незабаром перед ним стояв черговий хлопчина з палаючими очима й мрією колись пройти шлях своїх старших товаришів. І Володимир знову погоджувався.

Втім, це були дрібниці. Справжня проблема лежала в іншій площині. Усі дорослі дружинники вже стали пробудженими. Хтось досяг більших успіхів, хтось менших, але магами були всі.

А магія — це не лише бойові можливості. Не лише цілительство. Не тільки розвиток свідомості. Передусім це значно довше життя. Навіть несвідомо маг постійно підтримував власний організм енергією. Зцілював дрібні ушкодження, сповільнював старіння, відновлював сили. Роки поступово перетворювалися на десятиліття. І тут ховалася проблема. Їхні дружини залишалися звичайними людьми. Їхні матері залишалися звичайними людьми. Їхні доньки залишалися звичайними людьми.

Володимир неодноразово бачив, як ця різниця впливає на долю магічних родів. Чоловік і жінка живуть разом. Потім один із них майже не змінюється, а інший починає втрачати сили. Ще через кілька років маг залишається майже таким самим, а його кохана людина перетворюється на немічного старця. А потім приходить смерть. Маг же залишається жити далі.