Розділ 8

Розділ 8

Дорога додому майже нічим не відрізнялася від тієї, якою вони навесні вирушали до прикордоння. Ті самі безкраї лани, ліси та поля. Так само траплялися села, містечка й міста, так само змінювали одне одного заїжджі двори.

Якщо щось і змінилося, то це настрій його дружини. До прикордоння вирушив загін із двадцяти воїнів і двох магів, а поверталося вже десять воїнів і дванадцять магів. Десятеро дружинників за це літо пройшли пробудження. Для звичайної людини навіть сама думка про те, що простий воїн може стати магом, здавалася неймовірною. А тут — одразу десятеро. І найголовніше — барон прямо сказав, що такі походи відтепер плануються щороку. Отже, шанс змінити власну долю з'явився у кожного.

Сам же Володимир дивився на все зовсім з іншого боку. Десять нових магів — це чудово. Але отримати магічні можливості — лише початок. Їх ще потрібно навчити користуватися власною силою. До цього моменту в баронстві, разом із ним самим, було лише восьмеро магів. По-справжньому досвідченими можна було назвати тільки його самого та Ярину. Хоча й Миколай за останні роки виріс дуже помітно. Надто вже він хотів відповідати своїй коханій. А мотивація, як відомо, — це вже половина успіху.

Інші теж не стояли на місці. Навіть Андрій, який свого часу останнім із учасників давньої гонитви пройшов повноцінне пробудження, вже став доволі сильним цілителем і непогано опанував природну магію. Усе це відпрацьовувалося щоденною практикою: роботою в долині, допомогою селянам, лікуванням нових дружинників та їхніх родин. Із трансмутацією в нього поки що виходило значно гірше. Хоча практика на обладунках, зброї та кінській збруї теж не минула даремно — просто часу пройшло ще замало.

Втім, навіть Андрій уже міг навчати новачків. Володимир подумки почав розподіляти майбутніх учнів.

По одному — Андрію, Данилові, Степанові, Остапові та Романові.

Двох — Миколаю.

Трьох — Ярині.

Володимир усміхнувся. Звісно, Миколай ще приревнує. Все ж троє чоловіків майже постійно перебуватимуть поруч із його коханою. Але нічого не поробиш. Досвідчених магів у баронстві поки що занадто мало. Сам же він особистих учнів брати не збирався. Краще допомагати всім потроху, коли виникатиме потреба. Ця думка викликала в нього ще одну усмішку.

Мало магів...

За це літо його баронство отримало десять нових магів. Для цілого графства вважалося дуже гарним результатом, коли магічна школа випускала два десятки молодих магів раз на п'ять років.

Тобто в середньому чотири маги на рік на все графство. А тут — десятеро лише для одного невеликого баронства. Якщо так піде й надалі, то вже за кілька років саме баронство Вірного стане місцем, де магів буде більше, ніж у багатьох графствах королівства разом узятих.

Зростання магічної частини баронства відкривало перед Володимиром не лише нові клопоти, а й нові можливості. Наступного року до прикордоння він уже планував вести не просто двадцятьох воїнів, а ще й чотирьох магів.

Чому саме така кількість?

Відповідь була доволі простою.

Цього року вони витратили півтора місяця лише на облаштування бази. Живу огорожу, рослинний будинок, глибинне коріння, водопостачання, захист — усе це більше не потрібно буде створювати заново. Максимум трохи підправити, якщо щось пошкодиться за зиму.

А це означало, що звільниться достатньо часу ще для двох додаткових виходів до аномалії. Таким чином через пробудження встигнуть пройти всі двадцятеро воїнів, яких братимуть із собою.

Маги ж отримували іншу роль. Володимир давно переконався, що сама присутність в аномалії значно прискорює їхній розвиток. Вони не просто тренуються — сама енергетика цього місця змушує можливості розвиватися швидше. Отже, двоє магів залишатимуться в таборі. Там також вистачатиме роботи: підтримувати живі споруди, лікувати людей, займатися алхімією та забезпечувати безпеку стоянки.

Ще двоє підуть разом із ним і п'ятіркою воїнів до самої аномалії. Коли ж Володимир поведе наступну п'ятірку, маги мінятимуться місцями. Теоретично можна було взяти із собою й вісьмох магів — по двоє на кожну п'ятірку воїнів. Але це вже справа майбутнього. Поки що й чотирьох буде цілком достатньо.

Володимир уже подумки визначився, хто саме вирушить у наступну експедицію.

Ярина — без жодних сумнівів.

Миколай — також. Він був найсильнішим після неї й мав отримати можливість розвиватися далі.

Андрій теж поїде обов'язково. Цього разу він увесь час залишався в таборі, завершуючи облаштування бази, тому майже не отримав користі від близькості аномалії. Буде справедливо наступного року дати цей шанс саме йому.

Ну а четвертим стане хтось із решти чотирьох досвідчених магів.

Володимир усміхнувся. Ще зовсім недавно він ламав голову, де знайти хоча б одного помічника, який хоч трохи розумівся б на магії. Тепер же доводилося вирішувати, кого саме взяти із собою, бо на всіх охочих уже не вистачало місця.

Ну і ще одна проблема дедалі наполегливіше вимагала вирішення.

Ментальним зв'язком на великій відстані міг користуватися лише він. Сам Володимир у любой момент був здатен зв'язатися з будь-ким зі своїх магів. А от вони... Для них такої можливості просто не існувало.

У королівстві було відомо два способи далекого зв'язку. Щоправда обидва вони працювали за одним і тим самим принципом. Якщо бути точнішим — використовували одну й ту саму рослину. Її плід мав дивовижну властивість. Якщо розділити його на частини, між ними зберігався аурний зв'язок через астрал.

Поділи такий плід навпіл, наклади на обидві половинки закляття мислемови — і отримаєш повноцінний канал зв'язку між двома людьми, причому незалежно від відстані. Якщо ж розділити плід на більшу кількість частин, повноцінної розмови вже не виходило. Але передати короткий сигнал усе ще було можливо.

Звісно, Володимир міг би зібрати й звичайну радіостанцію. Нічого надзвичайно складного в цьому не було.