Розділ 5

Розділ 5

У середині жовтня відбулося весілля Тихона та Ольги.

Святкували у центральній садибі роду Бойків. Сказати, що гостей було надто багато, було б перебільшенням. Попри важливість події, ніхто з рідні Констанції так і не приїхав. Як свого часу вони відвернулися від неї через шлюб із простим бароном, так і тепер удавали, що доньки для них не існує.

Втім, без гостей молодята не залишилися. Приїхали родини з усіх сусідніх баронств, а також кілька близьких друзів. Найбільшим же сюрпризом для присутніх стала поява спадкового принца королівства. Цього разу Ігор не намагався подорожувати інкогніто. Навпаки, відкрито зайняв почесне місце серед гостей. Уже сама його присутність підносила статус молодят в очах усіх присутніх. Не кожного дня на весіллі простого барона можна було побачити спадкоємця престолу.

Від Вірних приїхала вся компанія, яка разом із молодятами та принцом пережила пригоди у прикордонні. Разом із ними прибула й Ярина. Звичайно, залишати баронство зовсім без господарів було не надто розумно. Проте за кілька днів навряд чи могло трапитися щось справді серйозне. Тим більше що дружина, яка вже налічувала понад три десятки воїнів, залишалася охороняти садибу.

Свято йшло своїм ходом. Піднімали кубки за здоров'я молодят, за їхніх батьків, за майбутнє, достаток і довгі роки спільного життя. Настав час для подарунків.

Першими виступили батьки Ольги. Вони урочисто підтвердили, що відтепер село разом із землями навколо нього офіційно переходить у повну власність Тихона та Ольги Бойків.

Після весілля Тихон узяв прізвище дружини. Бути Безіменним він більше не бажав.

Наступним до молодят підійшов Його Високість принц Ігор. У його руках з'явилася невелика оздоблена шкатулка. Відкривши її, він дістав два витончені золоті браслети, прикрашені дорогоцінним камінням.

Робота була бездоганною. Та головною їхньою цінністю було зовсім не золото. Перед молодятами лежав парний артефакт. Принцип його роботи багато в чому нагадував артефакти зв'язку. Усередині кожного браслета містилася половинка особливої рослини, яка навіть після поділу зберігала астральний зв'язок зі своєю другою частиною. Інше закляття безперервно стежило за станом аури власника. Поки обоє були живі — браслети залишалися активними. Якщо ж один із подружжя загине, другий дізнається про це майже миттєво.

По-справжньому королівський подарунок. Артефакти самі по собі коштували величезних грошей. Ті ж, що працювали з аурою, були ще дорожчими. А парні артефакти з астральною прив'язкою взагалі належали до справжніх коштовностей. Ті, хто хоч трохи розумівся на подібних речах, добре знали: за таку пару браслетів можна було придбати цілий табун добрих бойових коней.

Коли ж оплески трохи стихли, до молодят підійшов Володимир.

Відверто кажучи, над подарунком він думав довго. Друзів здивувати було непросто — вони добре знали, на що він насправді здатен.

А ось гості...

Для більшості з них він був лише молодим бароном і таким самим молодим магом, який лише рік тому закінчив практику. Без великого досвіду, без могутнього магічного роду за плечима й без славетних наставників. Тож Володимир вирішив, як то кажуть, одним пострілом уполювати двох зайців. І гарний подарунок зробити, і трохи привідкрити завісу над власними можливостями, заклавши основу на майбутнє.

Він поставив перед молодятами широку срібну тацю. На ній стояли два витончені кубки. Тонкі срібні стінки, майстерне карбування, невеликі дорогоцінні камені, вправно вплетені в орнамент.

Рослинні накопичувачі, про існування яких у цьому світі ніхто не знав, Володимир не використав. Для оздоблення він придбав звичайні коштовні камені. Так подарунок виглядав звичніше, дорожче і не викликав зайвих запитань.

— Ці кубки, — промовив він, — здатні визначати більшість відомих отрут, що можуть потрапити до напою.

Ледь він закінчив говорити, як залу знову наповнили оплески. Менш ніж за десять хвилин молодята отримали вже другий артефактний набір. І це остаточно змінило ставлення присутніх до молодого барона. Подібні подарунки були звичними не для провінційних володарів прикордоння, а для представників стародавніх спадкових магічних родів.

Інші гості також не залишили молодят без подарунків. Дарували худобу, картини, коштовний посуд, зброю, прикраси, дорогі тканини. Народ біля Карпат здебільшого жив просто і надмірними статками похвалитися не міг. Найкраще почувалися ватажки мисливських артілей, що водили людей у гори на полювання на Звірів. Проте й там легких грошей не було.

Звірів у Карпатах мешкало значно менше, ніж біля аномалії, зате небезпечними вони були не меншою мірою. Тож далеко не кожен вважав, що можливий прибуток вартий такого ризику. Охочих поповнювати мисливські загони ніколи не бракувало лише в легендах.

Свято тривало. Грали музики, молодь кружляла в танцях, старші знову й знову піднімали кубки за нову родину, бажаючи молодятам довгих років життя, щастя й достатку. У якийсь момент біля Тихона й Ольги нікого не залишилося. Володимир вирішив скористатися нагодою. Хотілося ще раз привітати друзів, але вже без урочистостей — просто по-людськи. Та й було ще дещо, про що він хотів їм сказати.

Щойно він сів поруч, як за спиною почулися кроки. Обертатися не було потреби. Енергетику принца він знав надто добре. Володимир лише посміхнувся.

— Не страшно. Ігор нам не завадить.

Принц, ніби почувши ці слова, без запрошення всівся поруч.

— Ще раз вітаю вас, — усміхнувся Володимир, дивлячись на молодят. — І маю маленьку пораду щодо подарунка. Наливайте в ті кубки на ніч хоча б звичайну воду.

Тихон здивовано звів брови.

— Навіщо?

— Ну... — Володимир трохи ніяково всміхнувся. — Крім перевірки на отруту я там ще дещо додав.

Ігор голосно засміявся.

— Знаємо ми твоє «ще дещо».

Ольга з Тихоном теж усміхнулися.

Після знайомства з Володимиром вони давно перестали вірити, що його «дрібниці» справді є дрібницями.