Розділ 4

Розділ 4

За осінь і зиму баронська дружина почала формуватися. До неї вступили п'ятнадцять чоловіків. Четверо — зовсім ще молоді хлопці, які лише починали освоювати військову справу й поки що більш-менш упевнено вміли тримати в руках тільки спис. Зате одинадцять інших були ветеранами, людьми, що віддали ратному ремеслу десять, а то й більше років життя. Для Володимира вони становили основу майбутньої дружини — досвід, який неможливо здобути жодними тренуваннями. Так разом із ним та помічниками його військо вже перевершило двадцять воїнів.

Не менш важливі зміни відбувалися й у долині.

Володимир завершив найскладнішу частину роботи — власноруч проростив глибинне коріння майбутнього навчального центру. Корені вже сягали на сотні метрів у надра, створюючи основу для великої живої споруди. Тим часом Ярина разом із помічниками завершувала формування рослинного фундаменту на поверхні. Ще трохи — і можна буде починати вирощувати саму будівлю.

Просувалися справи й на річці.

Дамба вже стримувала потік, а поруч безперервно оберталося велике водяне колесо. Ззовні це був млин, але зерно тут ніхто не молов. Уся його сила передавалася до майстерні, де вже працював новенький токарний верстат. Він протягом останніх тижнів доводив до ідеалу рослинні стволи, усуваючи природні відмінності між ними. Тепер кожен набій входив у канал саме так, як і задумував Володимир.

Учора майстри завершили останні роботи. Перша рушниця цього світу була готова. Володимир кілька секунд мовчки розглядав незвичну зброю, що лежала на столі. Попереду були ще сотні таких самих. Але саме ця назавжди залишиться першою. Він усміхнувся. Настав час показати дружині, на що здатна нова зброя. І зробити це так, щоб цей день вони запам'ятали на все життя.

П'ятнадцять воїнів, шестеро магів і сам Володимир. Стільки людей сьогодні зібралося на стрільбищі, щоб побачити зброю, якої цей світ ще не знав.

Для самого Володимира це випробування аж ніяк не було першим. У минулому житті подібні рушниці використовували мисливські й сталкерські загони, що співпрацювали з Лісокраєм. Усі розрахунки, усі енергоформи й конструктивні рішення були багаторазово перевірені практикою. Тут він лише дещо спростив конструкцію, відмовившись від автоматичної стрільби. Виготовлення такого механізму вимагало б надто складного виробництва, а для нинішніх потреб звичайний рухомий затвор і магазин на п'ять набоїв були більш ніж достатні. Зрештою, це не мало вплинути на характеристики зброї.

Ті самі рослинні стволи, ті самі накопичувачі, ті самі енергоформи. Куля повинна була залишати головний ствол зі швидкістю у тисяча двісті метрів за секунду. Допоміжний двадцятиміліметровий ствол мав майже вдвічі меншу початкову швидкість, зате компенсував це значно важчим спеціальним набоєм.

Свинцевою кулею можна було впевнено вести прицільний вогонь на пів кілометра. Накопичувачі-"зернятка" через меншу вагу й не надто вдалі обводи літали гірше, зате до двохсот метрів залишалися ідеальним боєприпасом. Для допоміжного ж ствола триста метрів були більш ніж достатньою відстанню.

Володимир уважно оглянув рушницю, що лежала в його руках. Приклади, зручні для плеча, у цьому світі давно навчилися робити для важких арбалетів. Але нікому досі не спадало на думку замінити дугу зі тятивою міцним стволом і розганяти снаряд не силою натягнутого дерева чи заліза, а закляттям повітряного вибуху.

Тим часом серед дружинників по руках уже розійшлися свинцеві набої. П'ять міліметрів у діаметрі. Двадцять п'ять — у довжину. Усього шість грамів ваги.

Бувалі воїни крутили їх у пальцях із відвертим подивом. Порівняно зі стрілою чи важким арбалетним болтом цей невеличкий шматочок свинцю здавався просто непорозумінням. Невже оце здатне когось убити? Навіть його давні товариші — ті, що свого часу пройшли разом із ним прикордоння й гонитву до аномалії, — розглядали набої з прихованим скепсисом. Щоправда, вони надто добре знали свого барона, щоб озвучувати сумніви вголос. Недовіра в їхніх очах швидко поступалася місцем майже дитячій цікавості. Хотілося побачити, на що ж насправді здатна ця дивна зброя.

Сама рушниця теж була незвичайною.

Ложе й приклад виготовили з міцної деревини, а кожну деталь Володимир особисто провів через трансмутацію, підсилюючи її міцність і зносостійкість. Конструкція легко розбиралася на кілька великих вузлів і вкладалася до спеціального футляра.

Колись про цю зброю все одно дізнається весь світ. Але чим довше вона залишатиметься таємницею дружини Вірного, тим більшою буде її перевага.

Володимир наказав установити вздовж полігону дерев'яні стійки з поперечинами, що мали замінити манекени. Їх розташували через кожні п'ятдесят метрів.

На першу стійку почепили середній обладунок із металевими нагрудною та спинною пластинами.

Володимир вставив магазин зі звичайними набоями.

Перемикач — на головний ствол.

Він неквапливо приклав рушницю до плеча, прицілився й натиснув на спуск. Плече відчуло поштовх. Віддача була цілком помірною — значно меншою, ніж він пам'ятав у вогнепальній зброї.

Сам момент пострілу виявився майже беззвучним. Повітряна енергоформа не створювала вибуху порохових газів. Та щойно куля подолала звуковий бар'єр, полігоном прокотився різкий удар повітря.

Володимир лише ледь скривився.

У минулому світі рейкові рушниці й гармати використовували спеціальні насадки, що формували перед снарядом канал розрідженого повітря, значно приглушуючи ударну хвилю. Але для цього потрібні були складні матеріали й високоточне виробництво. Тут про таке можна було лише мріяти.

За мить долинув другий звук — дзвінкий удар по металу.

— До мішені! — наказав Володимир.

Дружинники майже наввипередки кинулися до першої стійки.

І завмерли.

У нагрудній пластині чорнів рівний отвір. Такий самий був і в пластині, що захищала спину. Куля пробила обладунок наскрізь. По строю прокотився здивований гомін.