Розділ 2

Розділ 2

Вже наступного ранку Володимир, Ярина, Миколай та Андрій вирушили до долини. За ці роки він бачив її сотні разів. Але лише крізь астральну оболонку. Він знав кожен вигин річки, кожен пагорб, кожну галявину, міг подумки пройти будь-якою стежкою. Проте одне — спостерігати здалеку, і зовсім інше — ступити на цю землю власними ногами. Саме сьогодні він уперше побачить майбутнє свого роду на власні очі.

Дорога пролягала вздовж підніжжя Карпат. Сонце тільки здіймалося над вершинами, розганяючи ранковий туман, а свіже гірське повітря наповнювало груди запахом хвої, вологого листя й каменю. Коли вони наблизилися до входу в долину, Володимир усміхнувся. Робота, виконана за останні чотири роки, вражала. Периметр долини вже облямовував майже непрохідний живий кордон. Акація й шипшина, глід і граб, терен та дикі яблуні переплелися між собою в настільки густу стіну, що подолати її без сокири чи магії було неможливо.

Понад п'ятдесят кілометрів. То круті гірські схили, то заболочені низини, то кам'янисті урвища — і всюди жива межа.

— Гарна робота, — щиро промовив Володимир.

Ярина лише ледь усміхнулася.

— Це тільки початок.

Володимир кивнув. Вона мала рацію. Усе, що вони бачать зараз, — лише зовнішня оболонка майбутнього Місця Сили. Найважча праця ще попереду. Недостатньо просто посадити дерева чи кущі. Потрібно, щоб усе живе в долині стало єдиним організмом. Коріння має з'єднатися в одну велетенську мережу. Дерева, кущі, трави, гриби — усе повинно навчитися жити разом, передаючи одне одному воду, поживні речовини й енергію. Глибоке коріння діставатиме силу із самих надр, а поверхневе розподілятиме її по всій долині.

Лише тоді це місце почне по-справжньому жити.

Лише тоді воно поступово перетвориться на справжнє Місце Сили.

Володимир перевів погляд на річку. Невелика, але чиста, вона звивалася через усю долину, утворюючи кілька природних озер.

— Ось тут буде рибне господарство, — тихо сказав він більше самому собі.

Андрій здивовано озирнувся.

— Думаєте, воно того варте?

— Більше, ніж ти зараз уявляєш.

Володимир присів біля води. Риба, як і будь-яка інша жива істота, здатна пройти пробудження. Чим простіший організм, тим легше це відбувається. У Карпатах траплялися магічні риби. Природа сама породжувала подібні дива.

Але чекати на випадок він не збирався. Досвіду йому вистачало.

Володимир мимоволі здригнувся. Перед очима на мить сплив інший світ.

Відьми.

Криваві експерименти. Сотні понівечених людських доль. Тоді він зрозумів принцип, за яким вони пробуджували енергетичні оболонки людей і тварин. Ці знання коштували надто дорого. Занадто багато хороших людей загинуло, перш ніж йому вдалося розібратися з проклятими.

Та на відміну від відьом, він знайшов інший шлях.

Без жертв.

Без болю.

Без смертей.

Лише знання, терпіння й точний контроль енергетичних потоків. Володимир підвівся й ще раз окинув долину поглядом.

— Тут буде не проста риба, — сказав він уже голосніше. — Коли Місце Сили набере достатньо могутності, вона почне народжуватися вже зі спадковими магічними здібностями. За кілька поколінь це будуть справжні Звіри.

Володимир не планував заселяти долину людьми. Принаймні не постійно. Занадто велика концентрація енергії рано чи пізно почне змінювати людський організм. Якщо ці зміни не контролювати, вони можуть зайти надто далеко. Те, що сьогодні здається благословенням, за роки здатне обернутися лихом. Тому майбутнє Місце Сили мало стати не містом, а своєрідним заповідником життя.

Зовсім інша справа — Звіри. Щойно тварина проходила пробудження й отримувала власну енергетичну оболонку, вона починала накопичувати силу навколишнього світу. І що щільнішими були магічні потоки, то швидше змінювався її організм.

Так народжувалися справжні Звіри.

Міцніші.

Розумніші.

Небезпечніші.

Їхнє м'ясо, шкіра й внутрішні органи цінувалися магами на вагу золота. Те саме стосувалося риби, птахів і навіть комах.

По суті, Володимир збирався створити тут...

...невелику контрольовану Аномалію.

Він усміхнувся власній думці. Не ту смертельно небезпечну Аномалію, яка за кілька днів змінює все живе, породжує Хвилі й несе загибель.

Ні.

Його Аномалія буде зовсім іншою.

Повільною.

Передбачуваною.

Керованою.

Такою, що десятиліттями поступово насичуватиме все живе енергією, не виходячи з-під контролю. Місце, де природа й магія співіснуватимуть у гармонії. Володимир замислився. Про Місця Сили таких розмірів він поки що не чув в цьому світі, ані не знаходив згадок у книгах.

Щоправда...

Дракони.

Усі відомі легенди стверджували, що останні дракони живуть в горах Тибету, серед велетенського Місця Сили. Якщо це правда, то воно теж має бути чималим. Але жодних точних описів немає. Лише уривки легенд і чужі припущення.

Та навіть якщо він стане першим, кого вистачить на подібний задум... Тим цікавіше. Погляд Володимира ковзнув долиною.

Постійного поселення тут не буде. А ось навчальний центр... Без нього не обійтися. Сюди приходитимуть молоді маги, щоб під наглядом досвідчених наставників навчатися працювати з дедалі потужнішими потоками енергії.

Він раптом зрозумів, що зовсім не хоче будувати звичайні кам'яні будівлі. Навіщо вигадувати щось нове, якщо в минулому світі вже існувало майже досконале рішення?

Лісокрай... Перед очима ніби ожили спогади.

Будинки, яких ніхто не будував. Їх вирощували. Цілі живі споруди. Переплетені стовбури зросталися в єдине ціле, утворюючи центральне ядро завширшки у двадцять метрів. Навколо нього, на різній відстані, виростали живі стіни, що створювали десятки приміщень, галерей і переходів. Уся споруда сягала трьохсот метрів у діаметрі.

Жива.

Самовідновлювана.

Її коріння йшло на сотні метрів углиб, живлячи рослини водою, мінералами та енергією земних надр.