Розділ 5

Від моменту, коли Мелану провели до будинку Атери, а пізніше до її власного будинку, який виріз із-під землі, час для неї злився у нескінченну зміну дня та ночі, пір року. Її дар був для неї незвичним. І далеко не таким яскравим та чистим, як їй хотілося. 

Мелана отримала дар мороку. Тепер її дух мав владу над людським божевіллям. І навчання її ускладнилося у кілька сотень разів. Їй доводилося підкорювати собі ту саму підземну та злу силу, що зводить людей з розуму. Але ставало їй легше, коли Атера та Дам’ян ніяким чином не вважали її дар втіленням зла. Навпаки, вони приймали його, як даність. 

Звісно, Мелані довелося не солодко. Їй не одразу вдалося прийняти себе та нові сили, що тепер відчувалися з кожним днем все яскравіше. Інколи їй все ж здавалося, що вона все ще спить, що марить. Думала, ледь не померла там у річці й зараз спить підключена до медичного приладдя, що відстежує її стан здоров’я. Але ці думки миттю зникли, щойно вона вперше відчула силу у своєму тілі та руках. Відтоді не було їй коли думати про те, що відбувається там, в іншому світі. 

Атера спочатку постійно була поруч із Меланою. Допомагала їй прижитися у їхньому хуторі, познайомитися із його жителями та знайти друзів, хоч це було не так легко. Мелана не була дуже товариської, вона більше схилялася до читання книжки у дворі та стала освоювати садівництво. От і стали для Меланки найближчими друзями та співбесідниками її рослини. Трохи пізніше, Атера перестала так часто навідуватися до дівчини. Все більше давала їй простору та можливості до самонавчання та саморозвитку. Хоч постійно допомагала та піклувалася про неї. 

Дам’ян став її провідником у світ темних та злих міфічних істот, що були їй знайомі зі книг про українську міфологію. Багато їй розповідав чоловік, з яким вони легко та швидко знайшли мову. Тепер ночами вони могли полювати разом: Дам’ян вбивав злих створінь чи повертав їх додому, а Мелана зводила їх з розуму, відшліфовуючи свої вміння. 

Так минуло шість років. Мелані здавалося, що час тут йде швидше, але помилялася. Вона звикала до цього життя. Мелана завжди згадувала свою родину. Постійно мріяла повернутися додому, але її наганяв страх, що її сила може їм зашкодити, тому ніколи не послаблювала навчання. 

-Ти готова повернутися? – прошепотів на вухо Мелані Дам’ян. Вони сиділи разом на задньому дворі його  будинку. – Рано чи пізно портал відкриється. 

-Знаю, - зітхнувши, відповіла Мелана. Поклала свої руки на жорсткі руки Дам’яна. – Але часом хочеться відтягнути цей момент. Боюся робити крок у те місце, де можу нашкодити своїй родині. 

-Твій страх безпідставний, - погладив чоловік вилицю коханої. – Ти тримаєш магію повністю під контролем. Немає причин для хвилювання. 

-І мені не хочеться залишати тебе, - зізналася Мелана, обійнявши свого коханого. 

-Тобі доведеться, - серйозно сказав чоловік. – Але ти знаєш, що я завжди тут і чекатиму на тебе вічність. 

Мелана посміхнулася, не вірячи жодному його слову. Вона знала, або ж просто запевняла себе, що він не зможе її чекати. Та й відносини на відстані, це не відносини. До того ж вона може не повернутися. Хто знає, як складеться її доля на батьківщині. 

Але повернутися їй довелось. Мелану знову потягнуло до озера. Вона йшла, як у тумані. І прийшла до тями тоді, коли межу із цим світом та Україною було перейдено. Якусь мить вона була у полоні знайомої темряви, але винирнула у свої кімнаті. 

Її зустріло тепле сонечко, її власна постіль та звичний ранковий шум у будинку. У будинку її родини. А найголовніше, вона ще яскравіше відчувала у своїх венах магію. Ту саму чорну й шалену, що готова увірватися до людського мозку. 

-Мелано! Сніданок вже давно готовий! – відволік від панічного промацування магії дзвінкий голос мами. 

-Йду! – відгукнулася Мелана та швидко привела себе до ладу. Прокинутися у власній кімнаті їй сподобалося більше, ніж у холодній річці. 

Поснідавши із родиною, дівчина вирішила прогулятися центром села. Мелана очікувала гарно провести час у селі, в якому не була шість років. Але спокійно відпочити за цікавою книгою їй не вдалося. Шкільний дух останнього навчального року та невпинна боротьба Мелани із головною красунею школи із жахливим характером не покинули її. І Мелана хотіла б оминути компанію красуні-стерви та її колежанки, але цього не хотіла лідер групи. 

-Меланочко, твій вінок хтось спіймав учора? – запитала із сарказмом висока блондинка, піднявшись на ноги. Вона наблизилася до Мелани. – Залишилася лише одна надія? 

У тому світі Мелана вже досягла 23 річного віку, але зараз вона знову відчула себе 17 річною дівчиною. Її охопив гнів та справжня лють. Сталося те, чого вона так боялася. Магія піднялася у її венах, вона стала бурлити розпеченою лавою. Темні щупальця морока потягнулися до блондинки. Сталося те, чого боялася Мелана – вона втратила контроль. 

Її душа спустилася у темряву божевілля, хоч голова її була ясною. Але голова тієї дівчини, що залишила коханого у іншому світі. А чорнота мороку належала молодій дівчині, що має завершити випускний клас та ступити до вищого навчального закладу. 

Дорослій Мелані хотілося втягнути у себе все божевілля, що огорнуло блондинку. А юна Мелана не могла контролювати ті лихі голки, що от-от мають проткнути милу голівку блондинки. 

На мить очі Мелани стали чорними. Блакитні очі змінили колір, як листя восени окрас. Блондинка та її колежанки не могли не помітити цю зміну. Вони відступили, злякано округливши очі.