Розділ 3

Відчуття тепла та аромат їжі змусив темряву повернути Мелану назад. Вона виплутувалася із її сіток дуже повільно, але відчуття того, що вона жива, давало їй все більше сил. 

«Це вже стало традицією – повертатися до життя у різних місцях». 

Очі Меланка відкрила повільно та обережно. Вона перш хотіла розвідати ситуацію, але не встигла. 

- Довго ще спати будеш? – почувся низький чоловічий голос. Меланка здригнулася від несподіванки. 

- Хто ви? – хриплим голосом запитала Меланка. Говорити було складно, горло дуже боліло. – Як я тут опинилася? 

- Краще подякувала б, врятував тебе від відьми, - рівним голосом повідомив чоловіком. 

Обличчя його Мелана не бачила. Вона лежала на чомусь теплому та намагалася повернутися так, щоб бачити свого рятувальника. І коли їй це вдалося, вона розгледіла дужого чоловіка. У вузьких штанах та простій вишитій сорочці, на ногах постоли. Меланка могла споглядати його профіль. А дивитися там було на що. Він був з цього ракурсу дуже привабливим, а борода додавала брутальності. Хоч Меланка і незрозуміло де, але все ще дівчина, якій подобається протилежна стать. 

 Він щось готував, бо на столі, біля якого він стояв, лежали різні овочі.

Нарешті Меланка наважилася подякувати йому: 

-Дякую, - ніяково сказала вона. – Я…Я можу дізнатися, де ми? 

-У хуторі Зоряне, - сухо відповів чоловік. 

«Я не знаю такого хутора. Хоч це ще ні про що не говорить.»

- А як ви мене знайшли? – знову поцікавилася Меланка. Голос її вже не приносив їй стільки болю. 

- Почув крик старої відьми. Пішов на нього. А там ти, - коротко переказав вчорашні події. – Ще щось? 

- Так. Мені потрібно зателефонувати батькам. Мене шукають. У вас є смартфон? 

Чоловік завмер, опустивши ніж. Повернувся обличчям до дівчини. 

«Я мала рацію. Він дійсно красунчик. Але мені зараз не до цього». 

Красунчик мав чорне волосся, засмаглу від роботи на сонці шкіру та привабливі риси обличчя. Він дивився на Мелану з німим питанням в очах. 

- Мені потрібен телефон, - повторила Меланка, випрошуючи у незнайомця смартфон. Але він продовжував мовчати. – У вас немає телефону? 

На обличчя Мелани поступово з’являвся вираз відчаю. Вона не розуміла, чи правильно трактує погляд чоловіка. Бо, якщо все вона зрозуміла вірно, то її не чекає нічого хорошого. 

- Я поняття не маю про що ти говориш. Нічого із того, що ти озвучила, тут не існує, - спокійно сказав чоловік і продовжив нарізати овочі. 

- Що значить «не існує»? – Мелана була на межі істерики. – Ви живете у такому закинутому місці, що про гаджети й не чули? 

Чоловік знову відклав ніж та повністю зосередився на Меланці, намагаючись зрозуміти. Уся ця ситуація його трохи дратувала, адже він мав деяке представлення того, що тут відбувається. 

- Дозволь пояснити тобі, що тут відбувається, - запропонував чоловік, уважно дивлячись на Мелану. – Мене звати Дам’ян. Зараз ми знаходимося у моєму будинку, що на хуторі Зоряне. Поблизу Білої гори та Вовчої долини. І того, про що ти говориш, тут немає. 

Дам’ян завершив свій дуже короткий екскурс у географічну складову невідомого для Мелани місця. Він продовжив дивитися на неї абсолютно спокійно. А от Мелана не могла бути спокійною. Вона зіскочила на ноги та стала панічно розглядати будинок. 

Тепер усе здавалося зовсім незвичним. І ті дивні ікони у кутку кімнати, і ті скрині, і солома на підлозі, і піч. Вона ніби потрапила у етнічний український будиночок. Все так, як розповідав на парі викладач з етнографії. Мелана часто слухала онлайн-лекції старшої сестри, яка навчалася в університеті. 

Мелана знову поглянула на чоловіка. Вона ледь згадала ім’я, яке він назвав після шокуючої інформації. Мимохідь поглянувши на тремтячі руки, Мелана їх міцно стиснула. В її голову зараз прийшла страшна здогадка, що виходила за межі реальності. 

- Що це за країна? – тихим, приреченим голосом запитала Мелана. Її руки безсильно опустились вздовж тіла. 

- Окраїна, - опустив сокиру на її шию Дам’ян, немов кат. – У народі просто Темна окраїна. 

Мелану не тримали ноги. Вона повільно опустилася на коліна. У її голові ніяк не могло вкластися це слово – Окраїна. Україна, Вкраїна, Окраїна. Їй хочеться, щоб цей чоловік просто сказав одне із цих імен її неньки-батьківщини. 

Міцні чоловічі руки допомогли їй піднятися та сісти на дерев’яну лавку. Дам’ян вийшов із будинку, повернувшись зі старою жінкою. Вона несла із собою якісь мішечки та ступки. Жінка зиркнула на Мелану, що була поза межами реальності, вся у думках, і стала щось змішувати у чаші. 

Мелана не бачила нічого перед собою від сліз. Їй було страшно…