Розділ 39

 — Максе, повір, якщо ти не зустрінешся з батьком, почуття провини зʼїсть тебе з середини. Я знаю про що говорю. Коли мама почала пити та ще й звʼязалася з Толіком, мене переповнював гнів. Я злилася і водночас боялася, що вона не доживе до ранку. Мене бісило й те що мама фактично покинула нас напризволяще. Але тепер, коли вітчима не стало, я вирішила дати їй ще один шанс. Бо вона моя мати… Якою б не була. Я була у неї минулого тижня.. Завтра вона лягає до лікарні. Не впевнена чи вистачить у неї сил кинути пити, але я хоча б спробую.

Дарина вирішила розповісти Максу все. Вона хотіла, щоб він прийняв правильне рішення — не для когось, а для себе.

Спогади Дарини. Дзвінок від матері.

Літнє сонце розлило свої промені по місту.  Пташки співали свої пісні, а запах квітів та морський бриз наповнювали повітря свіжістю та надією на нове життя.

 Даша вдихнула на повні груди, потім підняла погляд на будинок, де жила її мати.

 Вчора роздався телефонний дзвінок.  Звідти почувся мамин голос, вона просила прийти.  Даша вагалася, але вона не змогла відмовити.  Тим паче дівчина точно знала, що Толіка там більше не зустріне. Даша сподівалась, що назавжди. 

 І ось, сьогодні вона знову ступила до дверей з нетерпінням і тривогою.

 Відчинивши,  вона відчула важкий запах алкоголю.  Мати сиділа в кутку кімнати з порожніми очима.

—  Мамо, це я, —  промовила Даша тремтячим голосом, підійшовши до неї.

Мати підвелась, здаючись засмученою, але при цьому її погляд був нестійкий.

—   Привіт, дорога. Я так рада тебе бачити, —  вона відповіла, намагаючись утримати теплоту в голосі.

 Даша не вірила їй.  Вона чула ці слова багато разів, і кожен раз вони втрачали свою силу. Але дівчина  хотіла вірити, бажала, щоб її мати змінилася, щоб вони могли знову бути щасливою родиною.

—  Мамо, що ти хотіла? Ти  просила прийти Я тут.

—  Дарино, допоможи мені, я хочу кинути…

—   Ти вже обіцяла, що кинеш

—   Я знаю, люба, але цього разу це дійсно так.  Ти віриш мені? —   Мати встала і намагалася обняти Дашу, але вона відвернулася.

—  Я хочу  вірити тобі, але це важко,  коли я бачу тебе такою, —  вона відповіла зі сльозами на очах.

—   Я обіцяю, що зроблю все, щоб більше не пити.

 Мати все ж змогла її обійняти, але Даша відчувала, що ці обіцянки вже були сказані багато разів і вони не мали сили нічого змінити.  Але маленька надія жевріла в її серці.

Вона допомогла матері підвестися і відвела її до ванної кімнати.

Дарина  відчувала як мамині руки трясуться від слабкості, а кроки не такі впевнені як колись.  Вони зайшли  у ванну і Даша допомогла матері роздягнутись. Вона обережно розщепнула  кнопки блузки, яка здавалася застібнутою намертво.

 Мати сідає на край ванни і Даша вмикає воду, налаштовуючи температуру.  Донька взяла рушник і поклала його на підлогу,  щоб мати могла легко вийти на нього. Коли вода набралась вона допомогла  жінці  увійти в ванну, тримаючи її за руку, щоб не дати послизнутися.

Мама важко опустилася у воду. Даша знайшла губку і мило,  почала  обережно очищати її  шкіру від бруду.  Коли миття закінчилося  Даша допомогла матері вийти з ванни, обережно витираючи її рушником.  Потім вона взяла гребінець та розчесала ним волосся, розплутуючи вузли і заповстяні пасма.

Даша пішла до шафи, намагаючись знайти хоч якусь чисту одежину. Знайшла стару футболку та штани. Допомогла матері одягнутися. 

Даша мовчки крокує по квартирі.  Її  погляд обережно ковзає по кімнаті, ретельно обстежуючи кожен куток,  сподіваючись знайти  хоча б якийсь слід свого минулого.

 На стіні криво висіла  стара фотографія, де вони сміються разом із татом та мамою. Даша відчула легку хвилю ностальгії і серце стиснулось від болю за втраченим.

Пройшовши далі вона помітила запилену іграшку, яка  самотньо валялась на підлозі.  Даша нахилилася, щоб підняти  стару ведмедицю, яку їй подарував колись тато. Вона тримала її в руках, відчуваючи тепло свого дитинства, яке здавалося таким далеким і водночас таким близьким.

  На полиці Дарина помітила стопку фотографій,  які розсипалися на підлогу.  Вона зібрала їх,  витираючи від пилу.  Почала розглядати кожну окремо.  На фотках вона побачила веселі моменти свого минулого, коли її тато був ще живим і здоровим, і вони разом були щасливі.

 Даша миттєво перенеслась в той час, коли вони разом гуляли в парку, грали на пляжі або просто сиділи біля вікна і розмовляли про все на світі. Її очі стали вологими від спогадів. 

Зрештою Даша повертає фотографії на полицю.

—   Я допоможу, але востаннє, —  повернулась обличчям до матері.

 У Дарини не було достатньо коштів на лікування мами,   але вона не могла відступити та опустити руки. Це її мати…

 За допомогою інтернету та порад від знайомих вона знайшла благодійний реабілітаційний центр, де надавали допомогу безкоштовно.

 Після довгих розмов і вирішення формальностей  мама була прийнята на лікування. 

***********************************************************************************
Макс мовчав, лише палив. Випускаючи кільця диму він боровся з внутрішніми демонами. Її очі благали, а він не міг їй відмовити. «‎Нехай, він зробить це на ради батька, не ради самого себе, а заради неї. Вона хоче врятувати його занедбану душу, він дасть їй цю можливість»

 — Добре,  — я зроблю це. Але ти поїдеш зі мною.
 — Звісно,  — в її очах спалахнула надія.
Вони приїхали до невеличкого готелю в центрі міста. Макс не знав номера телефону батька, бо ще того разу викинув в смітник папірець з цифрами. Але назву готелю все ж запамʼятав.

Вони вирішили запитати на ресепшені в якому номері зупинився батько. І якщо він ще тут, щоб його покликали.

 — Я думаю, вам краще поговорити наодинці. Але я буду тебе чекати скільки потрібно.
Макс не заперечував. Вони домовились, що Дарина почекає Максима у кавʼярні, недалеко від готелю.

 — Не сумуй, замов собі якогось смаколика,  — поцілував Макс дівчину і вийшов.