Частина 39 Епілог

 — Максе, повір, якщо ти не зустрінешся з батьком, почуття провини зʼїсть тебе з середини. Я знаю про що говорю. Коли мама почала пити та ще й звʼязалася з Толіком, мене переповнював гнів. Я злилася і водночас боялася, що вона не доживе до ранку. Мене бісило й те що мама фактично покинула нас напризволяще. Але тепер, коли вітчима не стало, я вирішила дати їй ще один шанс. Бо вона моя мати… Якою б не була. Ми з Женькою минулого тижня були у неї.. Не знаю чи зраділа вона нашій зустрічі, але ми вмовили її пройти лікування. Завтра вона лягає до лікарні. Не впевнена чи вистачить у неї сил кинути пити, але я хоча б спробую.

Макс мовчав, лише палив. Випускаючи кільця диму він боровся з внутрішніми демонами. Її очі благали, а він не міг їй відмовити. «‎Нехай, він зробить це на ради батька, не ради самого себе, а заради неї. Вона хоче врятувати його занедбану душу, він дасть їй цю можливість»

 — Добре,  — я зроблю це. Але ти поїдеш зі мною.
 — Звісно,  — в її очах спалахнула надія.
Вони приїхали до невеличкого готелю в центрі міста. Макс не знав номера телефону батька, бо ще того разу викинув в смітник папірець з цифрами. Але назву готелю все ж запамʼятав.

Вони вирішили запитати на ресепшені в якому номері зупинився батько. І якщо він ще тут, щоб його покликали.

 — Я думаю, вам краще поговорити наодинці. Але я буду тебе чекати скільки потрібно.
Макс не заперечував. Вони домовились, що Дарина почекає Максима у кавʼярні, недалеко від готелю.

 — Не сумуй, замов собі якогось смаколика,  — поцілував Макс дівчину і вийшов.
Філа не було близько години, Дарина почала вже хвилюватися, щоб нічого поганого не сталося. Та через кілька хвилин страхи розвіялися. В кавʼярню зайшов Максим разом з чоловіком, дуже схожим на нього.

 — Вітаю, як я розумію, ти і є та Даша, яка змусила мого сина зустрітися зі мною.
Дівчина трішки знітилася та відразу протягнула руку, щоб привітатися.

 — Рада знайомству, та ви перебільшуєте мій вплив на вашого сина. Приєднуйтесь, випʼємо разом чаю, — чоловік лише усміхнувся, за мить продовжив:

 — Все ж я дуже тобі вдячний, Дарино. На жаль, мушу йти, але сподіваюся, що ми ще побачимось, - далі повернувся до Макса: Я чекатиму тебе вдома, синку.
 — Я приїду,  — сухо відповів.
Чоловік ще раз махнув головою Даші та вийшов з кавʼярні.

 — Як все пройшло?  — зазирнула смарагдовим вогнем в його очі.
 — Ми поговорили. Виявляється у мене є молодша сестра, яка дуже хоче познайомитися.
 — Це ж класно, Максе.
 — Даринко, я не такий добрий як ти, я взагалі недобрий,  — скривився, і не можу ось так просто поміняти свою думку щодо батька. Але ми поговорили. І мені стало легше. Єдине в чому він правий, що це все завдяки тобі.

 — Ти зробив гарний вчинок, я пишаюся тобою,  — провела рукою по його волоссю, міцно обняла.
 — А тепер поїхали. Хочу скоріше тебе викрасти, я ж говорив, що в мене для тебе є сюрприз?
 — Звучить інтригуюче…
 — Тоді чого чекаємо?

Макс першим підійшов до свого залізного брата. Легко провернув ключем, за мить відчувши силу двигуна. Він сів на сидіння, натиснув на педаль, тримаючи зчеплення і повільно крутячи ручку газу. Байк почав ревіти, наче звір, вітаючи свого власника.

Даша стояла поруч, зачаровано спостерігаючи за хлопцем: він виглядав неймовірно мужньо і спокусливо.

 — Мала, поїхали!  — Врешті гукнув хлопець.
Дарина поспішила зайняти місце позаду Філатова. Вона обвела руками його талію, відчуваючи тепло та силу.

За мить вони вже летіли по трасі, вправно оминаючи затори. Під час кожного повороту, Даша притулялася ще міцніше, відчуваючи як їхні серця бʼються в одному ритмі. Вона спокійно схилила голову на його плече. Вітер розвіював її волосся, їй здавалося, що настільки вільною і щасливою вона ще ніколи не була.

Спокійний шум хвиль милував слух, вони натрапили на вузьку стежину, яка повела їх крізь густе листовиння, де між деревами пробивалося сонце, вказуючи шлях в загадкове місце.

І ось перед ними відкрилася чарівна морська лагуна. Найчистіша вода та відтінки бірюзи розливалися перед ними, ніби фарби вправного художника.

Мʼякий золотавий пісок, голубе небо та аромати тропічних квітів заманювали в свої тенета.

 — Максе, ми потрапили в рай,  — вибухнула Дарина,  — її очі горіли, вона була здивована, бо ніколи не бачила цього місця і навіть не здогадувалася яка навколо краса.
 — Це ще не все,  — протягнув долоню Філ,  — нам туди.

На березі біля самого моря стояв білий шатер з тонкої органзи, яка тихо хиталася на вітру. Під ним були розстелені м'які подушки, створюючи затишне місце для пікніка.

Сказати що Дарина була здивована, це нічого не сказати. Вона була приголомшена, адже звідкіля тут міг взятися шатер?

Вони підійшли ближче, коло намету стояв світловолосий хлопчина. Даша його не знала. В руках він тримав великий пакунок. Дивлячись як хлопці радісно віталися, Даша зрозуміла, що вони з Максом досить добре знайомі. «Ще б, адже хто не знає Філа?»

 — Фрукти, сир, мʼясні нарізки, десерти, шампанське  — все що ти просив.
 — Дякую, друже. Ти мене виручив.
 — Пусте, насолоджуйтесь.
 — Так само несподівано як і зʼявився, хлопчина хутко зник, не бажаючи заважати.

 — Максе, ти просто неймовірний! Коли ти встиг все це підготувати?
 — Мала, недаремно ж мене прозвали королем вечірок. Кілька ранішніх дзвінків, декілька вказівок і все готове.

Даша допомогла дістати їжу та гарно розкласти все на тарілки. Макс відкоркував шампанське та розлив ігристе по келихах.

 — За твою першу художню виставку.
 — Що? Максе, ну і жарти.
 — Це не жарти,  —  він протягнув ключ від якогось приміщення, перевʼязаний червоною стрічкою.
 — Нічого не розумію,  — уставилась на хлопця Дарина.
 — Я домовився зі знайомим власником картинної галереї, щоб ти розмістила свої малюнки в одному із залів. Тим паче у вересні проходитиме якийсь там вернісаж. Короче кажучи, це ключ від залу. Завтра облаштуємо все, як ти захочеш.

Даша була приголомшена. Макс робив для неї те, про що вона і мріяти не могла. На її обличчі читалося все: збентеження, радість, подяка, Через мить вона просто світилася від щастя.

 — Нічого не кажи. Хто як не ти заслуговуєш на цей шанс?
 — Я люблю тебе,  — вона гаряче обняла Філа, вдихаючи аромат свіжості та кориці,  — Філе, поцілуй мене.
 — Це щось нове  — притягнув до себе Дарину.
За мить він цілував її безперервно, зупиняючись лише на якусь мить. Запах фіалки зводив з розуму, і переносив його в інший світ - фантазії та насолоди. Його рука ковзнула по її стегну та зупинилася на округлих сідницях.
Він все шепотів, що кохає її. Вона ж задихаючись від насолоди, обіймала його все сильніше. Вони насолоджувались одним одним, не помічаючи нічого більше.

Навіть, дрібненького дощу, який щойно почався. Через мить він все дужчав, і легенька тканина шатра вже не рятувала від зливи.

 — Тікаймо?  —  усміхнувся Макс.
Але дівчина навпаки вибігла на пляж, підставляючи обличчя та долоні теплим краплям. Вона раділа раптовій зміні погоди, насолоджуючись прохолодою та відчуттям свободи. Вона кружляла на місці широко розкинувши в сторони руки.

Макс милувався Дариною. Він тихо підійшов.

 — Максе, дивись, веселка! Загадуй бажання!
Хлопець обійняв її ніжно за плечі.

 — Моє бажання вже здійснилося.
Філ провів долонею по її мокрому волоссю, Коханий подивився на неї прямо, дуже уважно. Вона знала, що він зараз її поцілує, він пригорнув її до себе, таки цілуючи ніжно та невагомо.

Вони жалкували лише про одне, що дощ не може бути вічним.

Найулюбленіші мої читачі, ВДЯЧНА, що були весь час з героями "Між двох океанів". На цьому історія Дарини, Макса та Дена підійшла до завершення, але дуже скоро на ВАС чекає НОВА ІСТОРІЯ з НОВИМИ ГЕРОЯМИ. Залишайтеся зі мною. Ціную кожного і дуже дякую за підтримку та натхнення!