36

Дарина запізнилася, бій вже розпочався. Вона відразу побачила Макса. Шаленого та божевільного. З оголеним спітнілим торсом, розсіченою бровою та хижим поглядом. Вона ніколи не бачила його в такому стані. Суперник був вищим і, на перший погляд,  міцнішим. Але і йому дісталось добряче, судячи з розбитої губи та синців по тілу.  Вони були зморені, бій був важким, але ніхто не хотів програвати.

 —  Всип йому, Джоне!

 —  Максе, ще разок.

Звідусіль доносилися крики.

Ще один удар прилетів Максимові в обличчя. Дарина зойкнула. Макса повело в бік, але він встояв на ногах.

 —  Не думала тебе тут зустріти,  —  раптом почула Дарина.

Даша озирнулась. Вона впізнала Нюту, що стояла поруч. В руках вона тримала чорну чоловічу футболку.

«Невже це Максова?» Всередині стиснулося. Даші здалося, що ще трішки і вона сама схопить цю дівку за патли, щоб нарешті вона зникла з її життя.

 —  Не до тебе зараз.

 —  Ну-ну, я на Максика 100 баксів поставила.

 —  Дурепа,  —  вона відійшла від білявки, бо вже ледве тримала себе в руках.

Макс наскочив на Джона, вдавивши його в куток рингу, він гамселив кулаками злісно та безжально, неначе замість суперника він боровся зі своїми демонами.

 —  Максе, зупинись,  —  закричала Дарина.

Але він її не чув. Тоді вона підбігла ближче, розштовхуючи набридливих людей, що жадали лише «хліба та видовищ». Вона хотіла закрити очі та вуха, щоб не бачити й не чути всього цього жаху.

 —  Філе!  —  крикнула ще раз.

Його ударило струмом. "Він явно чув Дашку, але звідкіля вона тут?" Відволікся на секунду і пропустив удар. Тепер вже він лежав на землі. Одна частина в залі раділа, інша  —  затамувала подих і чекала, що ж буде далі. 

Напруга на ринзі досягла свого піку, коли Макс повільно піднявся на ноги, важко дихаючи, але всім своїм виглядом демонструючи, що він ще не здався й готовий продовжувати. Вболівальники гучно аплодували. 

 В голові шуміло. Хтось дав мінералку. Макс зробив ковток,  напружено вдивляючись в натовп. «Нехай йому здалося, нехай Даринка буде вдома, а не в цьому гнилому місці.»  Але нутро підказувало, що то все ж була вона, він її голос ні з ким не міг сплутати.

Почувся дзвін. Це знак, що завершився раунд. Суперники розійшлися по своїх кутах. Лише Макс не думав про відпочинок, він побачив її: злякану й схвильовану. Вона дивилася на нього, не зводячи погляду. Йшла до нього, зупиняючись лише для того, щоб обійти натовп.

 —  Мені потрібно п'ять хвилин,  —  гукнув до так званого судді, який невдоволено замахав руками, але був не в змозі зупинити Філа.

 —  П'ять хвилин,  —  ще раз закричав Філатов, підняв канат, зіскакуючи з рингу. Пішов на зустріч його дівчинки. Дарина відразу кинулась в його обійми.  

 —  Ти що тут робиш?  —  майже кричав,  — Безстрашна, ти з глузду зʼїхала. Нащо ти сюди прийшла?

 —   Не на таку я зустріч сподівалася.

Філ  вхопив її за руку, відводячи в бік, подалі від настирливих очей.

 —   Дарино, я не в гуморі, не хочу, щоб ти мене такою бачила. 

 —   Максе, що відбувається? — її голос тремтів.

 —  Ти сама бачиш.

 —  Бачу,  —   доторкнулася до його синця,  —  Макс махнув головою, прибрав її руку.

 —  Дашко, від мене одні неприємності. Ти варта кращого.

Він присів, дівчина опустилась слідом, запустила руку у його волосся.

 —  Я вже це чула. А ще я чула, що ми будемо разом. Тому розповідай.

 —  Дашо, я не знаю, що робити. Я заплутався. У мене все горить всередині і я не можу цей вогонь загасити.

 —  Невже гамселити один одного вихід? 

Він піднявся на ноги, хотів дістати цигарку, але не знайшов. Розлючено випалив:

 —  Повернувся мій батько, він хворий.  А я не можу його вибачити! Не можу, розумієш? Він мене зрадив. Ось такий я покидьок! Як ти мені допоможеш?

 —  Заспокойся,  —  зробила крок вперед, поклала долоню на його щоку. Доторкнулася гарячими губами до його льодяних губ. Притиснулась. Він обхопив її руками, притис до стіни, нависнувши над нею, наче грозова хмара.

 — Пішли звідси,  —  прошепотіла.

 —  Я не можу ось так взяти і піти. Мене чекають.

 —  Тобі вони важливіші ніж я?

 —  Безстрашна, є тільки одна людина, яка для мене щось значить, і  —  це ти. Але я не хочу тебе втягувати в мої проблеми. Розумієш?

 —  Коли мені потрібна була поміч, ти завжди був поряд. Тепер моя черга.

 —  Це інше. Дарино, не будь такою впертою, я скажу, щоб тебе відвезли додому.

 —  Я бачила Нюту, вона тримала твою футболку. Може це і є причина через яку мені потрібно зникнути?

В його очах блимнув спалах, їй навіть здалося, що вона побачила тінь усмішки на його губах.

 —  Він обхопив її бліде обличчя долонями, зазирнув в смарагдову безодню.

 —   Мала, невже ти мене ревнуєш?  — Смарагдові очі палали вогнем і образою.

 —   Так, ревную. Ти задоволений?  —  Вона пручалася, намагаючись вирватися з його обіймів.

 —   Я не знаю чию футболку тримала Анюта, і мені на це плювати. Ми з нею розійшлися і крапка. Ти єдина кого я хочу бачити поруч.

 —  Тоді доведи це, ходімо звідси і я допоможу тобі. Я не буду чекати доки ви  повбиваєте один одного!

 —  Безстрашна, я не можу.

 —  Обирай: я, чи всі вони?