Частина 31

Сонце вже високо сяяло, а між Максом і Дашою ніби зупинився час.
Даша одягнена в Максову куртку сиділа на березі. Вона трохи змерзла, тому поверх свого одягу натягнула ще й джинсовку Філа. Він і сам був не проти, дивлячись як Дарині личить його курточка.

—  У мене для тебе щось є, —  раптом промовив Філ, не перестаючи малювати пальцем невидимі узори по її нозі.
—  Подарунок від Філатова? Щось нове.
—  І не кажи, —  але спочатку дозволь…

Він поліз до кишені курточки, тим самим хапаючи Дашу в обійми. Таку можливість він не міг пропустити, тому чмокнув Дарину у вологі губи. Затримався. Невинний поцілунок переріс в довгий та пристрасний. Нарешті Макс дістав щось з кишені. Це був золотий ланцюжок, який Даша відразу упізнала. Це бабусин подарунок. Той, що їй прийшлось віддати під заставу.

—  Де ти його взяв? —  Даша була приголомшена, адже вона вже й не мріяла, що колись побачить цю прикрасу. І звідкіля Максу відомо про неї?. Це ж знала лише вона і Женька…” А, тепер все зрозуміло”, —  пронеслось в голові. Недаремно останнім часом Женька з Філом про щось шушукались. Але все одно ніхто подібного ніколи для неї не робив.

—  Дозволиш? —  Філ прибрав волосся з її тонкої шиї, застібнув застібку.
—  Але як?! Максе, ти не уявляєш на скільки цей ланцюжок важливий для мене, —  у неї в очах заблищали сльози.
—  Уявляю, Безстрашна. Тому прийшлось підняти пів міста, щоб знайти його.
Дарина обняла Макса, так міцно як тільки могла.

—  Дашко, задушиш, —  але радісні очі задоволено посміхались.
—  Чекай, а що це в тебе за синець? —  Розгляділа Даша слід на підборідку, який Макс намагався приховати.
—  Та так, поговорив з другом.
—  Ти побився з Деном?! —  Здогадалася.
—  Не те щоб побився… Скоріше за все трішки поштовхався.

Дарина зблідла, нещодавна радість миттєво перетворилася на сум, який змішався з почуттям вини.
—  Це все я винна.
—  Дашко, ми всі винні. Але вибір за тобою.

Він поцілував її в щоку та з усіх сил намагався перевести тему.
—  А тепер запитуй у мене все що хотіла, —  раптом серйозно заговорив Філ.
—  Поки в мене є настрій, —  підморгнув.
Дарина чекала відповідей, вона знала, що більше такої можливості  може й не бути.

—  Розкажи мені про дівчину.
—  Яку саме?
—  Максе…
—  Ти й правду хочеш про неї знати?
—  Так, по-іншому я не зможу.

Максим напружився, посмішки як і не було. Він почав згадувати.
—  Всі називали її Лорен. Неймовірна красуня з блакитними очима. Вона перейшла в нашу школу. І, звісно, я був би не я, якби не замутив з нею. Але на той час вона вже зустрічалася. І не звертала на мене ніякої уваги. Короче кажучи, мені прийшлось добряче заморочитись, щоб Лора зглянулась на мене.

Макс замовк, підняв камінець і закинув його далеко в море.
—  І що далі? —  Нетерпляче глянула Даша.
—  Далі було те що завжди. Всі кого я хочу стають моїми, —  чесно признався Максим. В його словах не було і тіні хвастощів.

Його слова різали слух, та вона мовчала хапаючи кожну букву.
Раптом він знову підсів ближче, тонучи в безодні сумних очей.

— Мала, з тобою все інакше. Я не пишаюсь своїм минулим. Чесно кажучи, мені раніше було все одно. Ми зустрічались з Лорен місяць, далі розбіглись. Я зрозумів, що за гарною зовнішністю більше нічого цікавого не було. Я думав, що ви всі однакові. Поки не зустрів тебе. Ти розбудила в мені якийсь вир почуттів: від гніву та ненависті до ніжності. Ти як наркотик, без якого я не можу. Хоч як і намагався зіскочити.

Вона вірила йому, цьому поганцю, від якого скільки натерпілася, і завдяки якому вона зараз жива. З ним вона відчувала себе вільною. Їй непотрібно було удавати з себе ту, ким вона не була. Вона відчувала, що поринає в ці відносини з головою, і назад вже нема вороття. З ним вона щаслива.
Даша запустила руку в його темне густе волосся. Як довго вона про це мріяла. Сама підсунулась ближче. Прошепотіла.

—  Я вірю тобі. І не можу без тебе.
—  Безстрашна, я не зможу тебе відпустить, лише якщо ти сама цього попросиш.
—  І не мрій.

Їх погляди зійшлися. Він пригорнув її до себе. Над усе Філ боявся, що ця дівчинка його покине. Він навіть не зрозумів, коли встиг настільки до неї прив'язатися.
Він нахилив голову, легенько прикусив її нижню губу. Від чого у дівчини пішли дрижаки по всьому тілі. Провів ніжно язиком, закріпив невагомим поцілунком.

—  А тепер до маяка. Чи ти передумала?
—  Аж ніяк.

Вони йшли поруч, тримаючись за руки. На пляжі вони були майже самі. Де-не-де зустрічались поодинокі рибалки.
—  Брате, щось упіймав? - гукнув Філ.
—  Одну мілюзгу, а так нічого серйозного.

Вони не поспішаючи йшли далі, Макс як завжди жартував. Даша насолоджувалась цим днем. Дівчина навіть не помітила як вони вже дійшли до старого маяка? з яким пов’язані їхні спогади.

В день він виглядав не так зловіще, як здавався минулого разу. Ця споруда стала їхнім прихистком і свідком початку їх відносин. Даша мовчки закинула голову, вдивляючись на самий верх.

— Я здогадуюсь про що ти думаєш, —  підмітив Макс.
—  Невже?
—  Ага. Ти хочеш туди.
Дарина посміхнулася і мовчки направилась до входу.
—  Безстрашна, ти, мабуть забула, що минулого разу ми ледве не вбились на тих гнилих сходах?
—  Здається, Філатові страшно.
—  Не плутай здоровий глузд зі сміливістю.
—  Чекай тоді на мене тут.
—  Ага, розмріялась, —  зупинив її хлопець, пішов вперед, міняючись з нею місцями.