Частина 28

Макс продумав все до дрібниць. Що стосувалося якогось плану, то кращого в цих питаннях за нього не було. Навіть, якщо цей план був небезпечним.
Він два дні стежив за Толіком. Тому точно знав, що ця наволоч досі живе у Дашиній квартирі. Працював він добу через три. І сьогодні саме мав повертатися зі зміни. Але чомусь затримувався. Скоріше за все пиячив з такими ж як він.

— Де носить цього придурка? — У Макса закінчувалось терпіння.
— А хто його зна? Може не прийде.
— Прийде, Ріп. Прийде. Ось побачиш.

Вони з товаришем сиділи в мікроавтобусі. Ріп його боржник, а борги потрібно віддавати. Саме тому друг згодився йому допомогти в цій, як той сказав гнилій справі. У Ріпа був мікроавтобус, що дуже допомогло в їхній справі.

Починався дощ. Але це було на руку Максу.
Аж ось зʼявився той на кого вони чекали. Толік йшов повільно, в руках тримав пакет в якому дзвеніли пляшки.

— Починаємо, — сказав Макс, вийшов з машини.
Він одягнув капюшон, щоб той його раніше часу не впізнав. Прискорив крок. Порівнявся зі своєю здобиччю.

— Закурити не знайдеться?

Толік примружив маленькі очі, вглядаючись в незнайомця.
— Ні. Нічого нема.
— Зато в мене для тебе щось є.

В цю мить Ріп підігнав автобус, Макс вправно заламав Толяну руку і швидко заштовхав в автобус.
Від несподіванки Толік не встиг навіть зрозуміти, що сталося. Макс був дужчий за нього, тому все це сталося за якісь кілька хвилин. Філ заскочив слідом. Закрив за собою двері, Ріп дав газу.

— Трясця, що треба?
Макс зняв капюшон.
— Впізнав?
— Ти??
— А ти думав я забув за тебе?

Толік намагався вирватися та Макс був сильніший, він ледве стримувався, щоб просто не викинути його на трасу.

— Ще раз рипнешся відібʼю щось важливе. І я не про печінку.
— Що ти хочеш? — принишк.
— Перше, щоб ти поплатився за скоєне. Друге, щоб ти зник назавжди з Дашкиного життя та з її квартири.
— Ще чого, —  Філ схопив його руками за комір.
— Зажди, —  злякався Толян. Гаразд, до твоєї Дашки я не підійду, але з квартири не поїду. Де я жити буду?
— Та хоч на смітнику. Байдуже. Через тебе, погань, Даша з Женькою втратили дім. Бачу ми не домовимося.

Вони зупинилися в хащах. Під сидінням Макс дістав скотч, звʼязав руки, заклеїв йому рот, щоб той не зміг волати про допомогу, надів на голову мішок.

Виштовхав з машини.Вони опинились на пішохідному мосту, з якого сміливці, в пошуках адреналіну, стрибали на мотузці вниз. Ріп як раз працював тут інструктором. Але вже два дні лив дощ, тому охочих не було. «Окрім Толіка» —  шкірився Філ.

Вже достатньо стемніло, вони вели Толіка попід руки, який пручався, наче його вели на смерть. Макс заспокоїв його по своєму —  врізав один раз під дих, більше той і не рипався.

Дійшли до середини мосту, Ріп натягнув на Толіка спорядження, защепив за ноги кріплення з товстою мотузкою. Підвели до краю та зіштовхнули вниз.
— Точно мішок з картоплею, — протирав руки Філатов.
— Брате, ми не переборщили?
— Не дрейф. Трішки налякали та й все на тому.

Толік полетів головою до низу, викручуючись всім тілом наче хробак. Перед самою землею мотузка натягнулась, відпружинила. Кілька хвилин він ще бовтався, поки хлопці не підняли його нагору. Мішок з голови злетів у воду, переляканий Толік божевільним поглядом витріщався на Макса.

— Наступного разу полетиш без страховки. Якщо не зробиш те що сказав. Якщо зрозумів махни, — спокійно промовив.
Толік відразу схвально захитав головою, намагаючись щось сказати.
— Молодець, — різко відклеїв скотч з роту.
— Божевільний! — хрипів Толік.
— Нарешті ти це зрозумів.
— Я все зроблю, лише відпусти.
— Ну не знаю.

Поки Ріп його тримав, він глянув вниз.
Дістав цигарку, запалив сам, впихнув до рота Толіку.

— Затямив?
— Угу.
Філ обійшов його зі спини, сказав на вухо:
— Не думаю, — і штовхнув його ще раз. Той з криками полетів до низу.
— Бро, може досить? Ще копита відкине? — Толік маятником колихався над морем.
— Нічого з ним не станеться. Підіймай цю тушу.

Цього разу хлопці все ж відпустили наляканого Толіка. Пляшка горілки, яку він напередодні всадив вивітрилася як і не було. У нього паморочилося в голові, але він перебирав ногами, поспішаючи здиматися геть, щоб ще його не догнали. Він лаявся собі під ніс та постійно озирався, поки не зник із поля зору.

Макс був задоволений своєю витівкою. Він був впевнений, що Толік засвоїв урок.
Філ не знав чому скомандував Ріпу підкинути його до Даші. Чомусь захотілось її побачити.
Він стояв під дощем біля її дверей, не наважуючись постукати «Що зі мною таке?» Йому хотілося самого себе відлупцювати. «Що я тут забув?». Він вже передумав заходити і хотів піти, але раптово двері відчинились. На порозі стояла його Безстрашна.

— Максе? — Здивувалась.
— Привіт.

Даша чула гуркіт машини, яка зупинилась коло входу, як хтось вийшов гримнувши дверцятами. Вона злякалася. Їй здавалося, що це Толік приїхав за нею. Але виглянувши у вікно вона побачила знайомий силует, який вона не сплутає ні з яким іншим. Але чому він приїхав? І чому не заходить? Вона наче відчувала, що він вагається тому відчинила перша.

Мокрий хлопець стояв і дивився на неї не зводячи погляду.
— Заходь, — відійшла від дверей.
— Я на хвильку. Ти сама? — він зробив крок до коридору, але не йшов далі.
— Так, Женька на тренуванні.

Даша стояла перед ним в шортах та майці. Розпущене волосся спадало м’яко на плечі. Смарагдові очі впивались поглядом. Запах фіалки зводив з розуму.
— Я хотів лише сказати, що ви можете більше не боятися. Той покидьок ніколи не зʼявиться в вашому житті.
— Тобто? Що ти накоїв? — Її голос тремтів. Зараз вона хвилювалася лише за Макса, щоб через неї він не постраждав.
Філ криво посміхнувся.
— Цілий він. Але мене запамʼятає.