26

— Він тут, він тут. — Донісся голос Женьки з першого поверху. Далі почулися кроки брата, який біг нагору.
Даша підірвалась з ліжка. За мить в кімнату заскочив Женька.

— Малий, що трапилось? Бабай наснився? — шкірився Макс.
— Толік коло будинку.
— Ти нічого не сплутав? —  Даша насторожилася.

Вона швидко підійшла до вікна, визираючи на подвірʼя.
— Я впевнений. Прокинувся від того, що хтось тарабанить у двері. Визирнув. А там він. Я відразу до вас.

Даша зблідла, холод пройшовся по спині. Вона мовчала, лише кліпала довгими віями.
— Як вчасно, — потер долоні Філ, — я розберусь.

Він зіскочив із ліжка, направився до дверей.

— Макс, не ходи. Він побачить, що ніхто не відчинив і піде.

Але вже було запізно. Філ кулею вилетів. Блідий. Лише очі хижі.
Женьці не привиділось. Коло будинку справді хтось вештався, заглядав то в одне вікно, то в інше. Від скрипу дверей непроханий гість зрадів, на його обличчі зʼявилася задоволена усмішка.

— Що треба? — Філатов вискочив до нього.
— А ти хто такий? — побачити Макса він явно не очікував.

Філ мовчав, лише свердлив його поглядом: так як Даша його і описувала — опецькуватий, лисий нікчема. Від якого за кілометр тхнуло спиртним.

— Я до Дашки прийшов. До падчерки своєї, - хитро оглянувся. Гукни її.
— Ще чого?
— Тоді відійди, — він хотів пройти мимо Макса прямо до будинку, але Філатов схопив його за куртку і відштовхнув подалі від дверей.

— Якого бісу, — скривився. — Ааа, я зрозумів, — дістав із-за пазухи пляшку пива, зробив ковток, - а дівка, не промах. Ти в курсі, що вона ще й з футболістом гуляє. Я ж казав, що по руках піде.

Все. Терпець Макса урвався. Він зарядив йому в щелепу, той впав. Макс навалився зверху. В голові крутилося, як ця сволота своїми гидкими ручищами торкалася до Даші, як намагалося здерти одяг та дістатись до її тіла. Хлопця трусило. Він бив щосили, раз за разом, не відчуваючи нічого крім огиди та злості.

— Максе, зупинись! — десь чулося в іншому світі.
— Не треба, досить!

Десь далеко він розумів, що дівчина намагалася його відтягнути.
“Але що може зробити маленька худенька Даша проти нього?”

— Максе, прошу! — знову десь крик Безстрашної.
Він зупинився. Це далося йому надто складно, але вона просила, вмовляла. Відійшов. Дістав червоними від крові руками цигарку, присів на сходи біля будинку. Випустив дим в повітря.

— Живий? — з острахом заглянула Даша на скривавленого «вітчима».
Той стогнав, перевертався з боку на бік, намагаючись підвестися на ноги.

Даша шукала по кишенях свій телефон.
— Потрібно швидку викликати.
— Може ще сама його відвезеш?
— А що як він помре?

Даша не слухала та набирала номер. Раптом Толік обізвався.
— Обійдусь, — сплюнув кров, — став спочатку рачки, потім врешті піднявся на ноги. Знову впав, якось підвівся та хитаючись зник в темряві.

— Цю сволоту нічого не бере, — почувся голос Женьки.

Наздоганяти його ніхто не думав. Вона впіймала себе на думці, що зараз не відчуває до Толіка страху, лише огиду. Вона не хвилювалася за нього, але боялась, щоб Макс не потрапив в халепу. Через неї.
Даша сіла на сходи поряд з Філом. Вона дивилася на його розбиті кулаки.

— Максе, не потрібно було. Він того не вартий.
— Я не дозволю нікому вас ображати, — викинув цигарку, зайшов.

У вітальні крутився схвильований Женька.
— Задав ти йому, брате!

Через хвилину повернулась Даша. В її руках був якийсь крем та бинт.
— Ходімо, потрібно промити рани.
— Облиш, це лише подряпини, — відмахнувся.
— Філатов, хутчіше!

Женька зареготав. Він вперше чув, щоб з Максом розмовляли таким тоном, і вперше бачив, щоб ним командували. До того ж веселило те, що цим командиром виявилась його сестричка.
Макс промовчав, лише підвів очі на Дашу. В них читався подив. А ще ніжність.

— Хочеш погратися в лікаря?

Але дівчина вже не слухала, вона відчинила двері до ванної та чекала поки Філ зайде.
Макс відкрив кран, занурив скривавлені руки у воду. Поряд стояла Даша, яка тримала чистого рушника. Далі вона відкрила тюбик з бактерицидним кремом і обережно змастила ним зранену шкіру.
Філ скривився.

— Потерпи, — усміхнулася, — поганий хлопець боїться болю?

Він дивився на неї здивовано. Як вона з обережністю, з ніжністю піклувалася про нього. Давно для нього подібного ніхто не робив. Лише мама в дитинстві. Він згадав як часто приходив додому в синцях чи подряпинах. Мама ніколи його не сварила, лише хитала головою та повторювала, що потрібно вчитися на своїх помилках.

— Твоя футболка вся в плямах. Знімай,  кину до пралки.

Макс підняв брову, але послухався Дашу, стягнув через голову теніску, залишившись в джинсах. На мить Даша зніяковіла. Він мав чудову фізичну форму, вона побачила його спортивний торс, який змусив не одну дівчину спітніти. Відвела погляд.

— Безстрашна, ти зашарілася, — посміхнувся.
— Не перебільшуй.

Вона намагалася швидше висковзнути. Маленьке приміщення, напівоголений Макс, аромат кориці та м'яти - все це бентежило, змушувало її серце битись частіше, а подих завмирати.

— Чекай, — раптом він оперся руками об стіну, не даючи їй змоги втекти. Даша притиснулась спиною об кахлі, над нею височив Макс.

— Більше тебе і пальцем ніхто не зачепить. Я обіцяю… Навіть якщо ти не захочеш мене більше бачити, —  додав хрипло.

Даша відчувала його дихання, відчувала тепло, яке йшло від гарячого тіла. Вона заглянула в його очі. Не хотіла дивитися та не змогла. Його погляд, наче магніт притягував. В ньому вона бачила скільки незрозумілого болю і щастя водночас.