Частина 25 - З вогню та в полум'я

—Зручне в тебе ліжко, — улігся, як у себе вдома.
Дарина стояла червона від кінчиків пальців до маківки. Їй було соромно. Якби Макс не зупинився, то й вона не змогла б сказати «ні». Такі гострі відчуття до когось в неї були вперше.
— Ти так і будеш стовбичити?
— Мені потрібно дещо зробити.
— Безстрашна, досить тікати, сама хотіла, щоб я залишився, а тепер ховаєшся — шкірився.

Його зухвалість, наче відро холодної води, привела до тями. Це завжди спрацьовувало. Тим паче її бісило, що хтось командував у її домі. Нікуди вона не тікала і нічого не боялася.

— Я хотіла глянути як Женька, але ок, пізніше. — Їй незрозуміло було чому вона виправдовується. Сіла скраєчку. Макс же ж розвалився на подушках, удаючи, що дивиться ноут.

— Що? — Зиркнув.
— Тебе нічого не бентежить? Хоча навіщо я запитую.
— Лягай і ти, я ж не кусаюсь. Тим паче ми друзі, нащо ніяковіти? —  випалював очима.

У Даші затерпла спина. Вона і так весь день набігалась, тому все що дівчина зараз хотіла, це простягти ноги та вмоститись зручніше. Врешті, це її кімната, її ліжко і вона буде робити що хоче. Тому Даша залізла на матрац, лягла поряд з задоволеним Максом.

Дівчина старанно намагалась зрозуміти про що фільм. Але на бійках та несамовитих перегонах, здавалося, сюжет зупинився.

Вона була на відстані його руки. Філ мріяв її обняти та вдихнути на повні груди запах фіалки, скинути з Дашки нарешті ту піжаму. Та одне  «але» не давало йому цього зробити. Це Ден.

— Безстрашна, — повернувся на бік до неї.
— Що? — зелені очі дивилися збентежено.
— Чому не хочеш, щоб я провчив того козла?
— Що ти можеш вдіяти?
— Розквасити пику, завести в ліс, підвісити десь на дереві. Список продовжувати? Ти ж розумієш, що він не відступить? Не дасть вам спокою.
— Знаю, — чесно відповіла, — коли я його вперше побачила: гладкого лисого гобліна, подумала, що він не затримається в нашому житті. Що варто трохи потерпіти та він зникне, як інші втратить до нас цікавість. Тому я намагалася його ігнорувати. І Женьці наказувала. Але чим більше ми його ігнорили, тим більше він намагався до нас чіплятися. То посуд не помили, то їсти не наготували, то не так глянули, то не так відповіли.

— А що мама?
— Нічого, мовчала. Закривала на все це очі. Вона гадала, якщо поряд з нами буде гідний чоловік, то він зможе замінити нам батька.
— Гідний?! — голос наче метал різав, — не виправдовуй її. Вона винувата за те що ви пережили. Думала лише за себе.
— Припини, ти її не знаєш. Кожен здатен помилятися.
— Я знаю тебе. І бачив, що ти ледве з собою не зробила. Ти намагалась пригнути зі скелі. І де була твоя матуся? Де була, коли її доньку ледве не... — зупинився, важко дихаючи і стискаючи пальці в кулак.

Її очі змокріли, Дарина наче знову перенеслася в ту ніч. По щоках капали сльози. Макс не витримав, хлопець не хотів її засмучувати, мабуть, він перегнув палицю.

Але йому здавалося, що Даша була занадто доброю. Він ніколи б подібного не пробачив. І зараз не пробачить. Філ міг би витримати все що завгодно, але не її сльози.

Макс притулив її до грудей, міцно та водночас ніжно.
— Не плач, Безстрашна, заспокойся, я тут,  поряд, вибач мене — вона відчувала стукіт його серця, аромат м’яти та кориці.
Дарина схлипувала. Гарячі сльози текли на його футболку.
— Ким ти мріяла стати в дитинстві?
— Чому питаєш? — здивовано.
— Мабуть, як всі дівчатка співачкою?
— Зовсім ні.
— Актрисою?
— Не вгадав. Намагаєшся перевести тему?
— Мільйонеркою? — Не зупинявся Макс. Так, він хотів змінити тему.
— Пілотом, — тінь посмішки ковзнула по її обличчі.  «Нарешті.»
— Винищувачем?  Так з тобою краще не мати справу.
— Якщо чесно, то художницею.
— Хто б сумнівався.
— Змалечку тато записав мене до художньої школи. Казав, що з мене вийдуть люди. Та не вийшли —  констатувала.
— Чому ж не вийшли. Ти найкраща із тих кого я знаю.
— Максе, навіщо ти це робиш?
— Що саме?
— Ці слова, обійми. Я не хочу, щоб мені було боляче. Я не іграшка якою можна гратися.
— А якщо це не ігри. Поганий хлопець не може закохатись?

 «Що це? Освідчення в коханні чи знову якісь забавки?»

Вона дивилася на нього широко відкритими очима. Він досі тримав її у своїх обіймах, його губи були зовсім поряд. Раптом Дарина відсунулась, вперлась ліктями об матрац, глянула на хлопця. Філ мовчав, все так само лежачи на спині.


Вона ніжно провела рукою по його щоці, на мить зупинилась, ніби вагаючись. Потім легко доторкнулася губами до його губ, що відразу відкрилися їй.

Філ не залізний і не міг більше терпіти. Хлопець і так довго боровся з собою. Але все марно. Є тільки він і вона —  його дівчинка, його Безстрашна.
Він пригорнув її до себе, повільно цілуючи, спустився до пульсуючої венки на шиї.
Даша заплющила очі. «‎Тільки б Макс не зупинявся».