Частина 20

«Ну за що мені таке щастя?»  — Макс запалив цигарку, затягнувся, повільно випускаючи кільця диму.
 «Ден  — красава, ноги в руки й слід простив. А мені що робити? Наглядати за цим дівчиськом? Знаю, зараз почнуться «нюні», типове для жінок: «всі чоловіки однакові», та  «все життя мені зіпсував.» Та ні, я не по цих питаннях»  — він дістав з кишені телефон і почав комусь дзвонити.

 — Привіт, друже. Як сам? Слухай, виручиш мене? Можеш підкинути додому? Бо я сьогодні не на колесах. Ок, чекаю, з мене пляшка.
Вимкнув мобільник. Запалив ще одну цигарку. Але через мить дістав телефон та набрав знову:
 — Відбій, Саню, плани змінились, я пізніше приїду.
Макс топтався на місці, наче сумнівався в правильності рішення.
«Трясця, Лише на хвильку загляну та й все.» 

Він роздратовано піднявся по сходах на другий поверх, звідти відкривалась чудова панорама всієї території клубу. Макс полюбляв там зависати, адже згори можна було запримітити собі гарненьку лялечку на вечір.

Уважним поглядом він пройшовся по закутках. Чомусь хлопець був впевнений, що Даша десь сумує, можливо навіть плаче. Аж раптом, прямо по центру, на його превеликий подив, він побачив Безстрашну, яка весело танцювала під ритмічну музику. А коло неї вже крутилося  «стерв’ятники» 
Мить, і Філ вже був за декілька кроків від Даші. Важко дихаючи, стиснувши кулаки, хлопець намагався зберігати спокій. Нарешті Даша його помітила.

 — Філатов, невже це ти?
 — Як бачиш.
 — А Ден?  — Вона підняла повні сподівання смарагдові очі.
 — Він поїхав.
 — Максе, давай чогось випʼємо? Якщо ти вже зостався.
 — Мала, ну ти даєш.
 — Але ж ти сам був не проти.
 — Взагалі-то я пропонував хильнути келих для настрою, тут є різниця.
 — А що це раптом ти став таким правильним?
 — Бо ти дівчина мого френда, я начебто за тебе відповідаю.
 — Максе, розслабся, я знімаю з тебе цю відповідальність.. Іди до своєї НЮТИ,  — спеціально зробила акцент,  — і не заважай мені розважатися. Тим паче завтра я вихідна.
 — Агов, друже, пригостиш мене?  — звернулась до хлопця, що не зводив з неї погляду.
 — Нема питань, красуне.
 — Зникни!  — процідив Макс.
 — Лялю, так ти з хлопцем. Мені проблеми не потрібні.
 — Він мені не хлопець,  — сердито відповіла,  — все самій потрібно робити. Оце вже чоловіки пішли.

Дівчина попрямувала в сторону бару. Вона впевнено пройшла мимо Макса, попри його невдоволене обличчя.
 — Добре, ходімо,  — ухопив за лікоть,  — куплю тобі якийсь коктейль,  але чекай за столиком, я зараз буду.
Без особливого захвату, але все ж, Даша послухалася Філа. Тільки для того, щоб перевести подих.

Вона почувалася зле. Зовні весела та легковажна, всередині ж повна розчарування. Сварка з Деном її засмутила. Вона хотіла його зрозуміти, виправдати, адже в чомусь це і її провина. Та хіба це причина, щоб залишити її саму? Вона, звісно, могла б поїхати разом з Малиновським. Якби це було прохання, а не наказ.

Після хворого контролю вітчима, вона більше не дозволить жодному хлопцю тиснути на неї, навіть якщо вона закохана в нього по вуха.

Мимо проходила Анюта, дівчина навмисно вешталася поруч, й тільки но побачила Дашу відразу підсіла до неї.
 — Дивно, ти ще не пішла?  — Даша ігнорувала.
 — Чула тебе Ден покинув,  —  дивилася прямо, губи розтягнулися в посмішці.
 «Плітки розносяться зі швидкістю світла»
 — А тобі що?  — нарешті відповіла.
 — З ким тепер будеш гуляти по Парижу? Хоча бачу, що ти не промах. Якщо вирішила замутити тепер з Максом, то навіть не мрій. Він пограється з тобою та й забуде.
 — Це ти по собі судиш?
 — Дурненька. Я просто заміж виходжу, а Максим мене ревнує. Так що моя порада: не гай часу, йди вже додому, королево бензоколонки.

Нюта уважно слідкувала за реакцією суперниці. Вона очікувала, що Даша образиться, а ще краще  — заплаче. Але ефект був протилежний. Дарина і так терпіла її увесь вечір.

«І взагалі, хто вона така, щоб влазити у їхні з Деном стосунки, ще й приплітати Філатова?»
 — Дивись, ти  вся така крута та суперова, але Максу плювати на тебе і твій тюнінг. Ти нецікава, й порожня. До речі, он  Макс, він зараз підійде і сяде коло мене, а на тебе навіть не гляне.

Сама не розуміючи навіщо це сказала, вона тріумфально спостерігала за Філом, який наближався до неї, тримаючи в руці келих з напоєм, прикрашений фруктами й парасольками.

 — Не знаю, що ти любиш, обрав на свій смак.
 — Ти сплутав, Максику, це мій улюблений напій,  — сказала Нюта.
 — Я тобі зателефоную.  — Гостро глянув.
 — Не буду заважати,  — бовкнула блондинка, стиснувши губи піднялась зі стільця.
 — Не зважай, Нюта як завжди.
 — Вона збрехала?
 — Я всім дівчатам купую «Блакитну лагуну». Не знаю чому, але їм подобається. Аня не виключення. Чи ти інше хотіла почути??
 — Байдуже,  — Даша потягнула через соломинку напій.
 — Допивай та поїхали. Я відвезу тебе додому.
 — Ще один. Я вже сказала, що хочу залишитися.
 — Ну, ну.. Що і кому ти хочеш доказати? Тіпа ти вся така незалежна, робиш що хочеш, нехай хлопці за тебе бʼються.
 — Ти несеш дурниці.
 — Невже?
 — Я не думала, що Ден розізлиться.
 — Хм, це ще квіточки, повір, якби ти була моєю, той нахаба вже зрівнявся б з землю.
 — Напевно, саме так ти ревнуєш Аню? - хотіла змінити тему.

Макс розсміявся. Здавалося сама думка про це його страшенно веселила. Нарешті промовив:

 — Мені байдуже до Ані,  — нахилився так,  що Даша відчула його п’янкий аромат: гіркувато-солодкої кориці та цитрусу, наче створений, для того, щоб зваблювати жінок.

«Ні, не так близько». Вона відразу відчула зрадницьке тепло, яке розливалось коло живота, згадала їхні пристрасні цілунки. Вона так хотіла їх забути, але ж ні! Ці спогади, наче жувальна гумка, намертво приклеїлись до неї.