Частина 15 - Вивести на чисту воду

-Знову тренування? Ти ж тільки повернувся.
- Мамо, ти ж знаєш скоро важлива гра.
- Я думала ти залишишся на вечерю. Давно ми разом не збиралися.
- В кінці тижня зустрінемося, - поцілував жінку в щоку, додав, - обіцяю.
- Ти Макса давно бачив?
- А що? - фиркнув.
- Він нещодавно телефонував, запитував чи ти приїдеш. Ви що посварилися?
- Ні.
- Ти не вмієш брехати.
- Все добре. Не переймайся. Бувай.
Малиновський вискочив, щоб уникнути допиту.
Хутчіше вийшов надвір, сів у машину. Проте недалеко відʼїхав. На дорозі стояв Макс.

Він рішуче перегородив мотоциклом шлях, заблокувавши Дену виїзд. Денис пригальмував, виключив радіо та опустив скло.
- Чого хочеш?
- І тобі привіт.
Ден лише скривився.
- Досить вже, як баба дуєшся. Хочеш вріж, але не роби вигляду, що мене не існує.
Макс здав назад, звільняючи смугу. Дістав сигарету. Якщо Малина зараз поїде, він зачекає ще: день, два, тиждень, але все-таки пробʼє цю броню. Надто давно вони знайомі, щоб отак, по-дурному, розсваритися через якусь дівку.
- Хочеш поговорити? Що ж, давай, - буркнув Малиновський, але погляд залишався все таким же крижаним.
- Не тут.
- Філе, давай без своїх приколів, у мене немає часу.
- Поїхали.
Максим завів байк вирулив вперед, Малиновський за ним слідом.
Дорога була неблизька, але Макс знав коротший шлях, завдяки чому вони доїхали набагато швидше. Нарешті хлопці зупинилися в бухті Фенікс. Ден вийшов з машини.
- І що ми тут робимо? - роздратовано запитав.
- Хочу прояснить ситуацію. Бачиш он той схил, - він махнув рукою вгору.
- Там я зустрів Дашку. Хоча було темно, тому точну геолокацію не памʼятаю, - спробував віджартуватись. Але вочевидь жарт не спрацював.
- Дівчинка була дуже розгубленою. Мені здавалося, що вона і справді накладе на себе руки. І тоді я не міг зрозуміти, що могло такого трапитися, щоб зважитися на цей крок? Але коли я дізнався причину… Все стало на свої місця.
- Ти про що?
- Брате, її намагалися зґвалтувати.
- Що? Не може бути.
І Макс розповів все що знав.
- Трясця. Чому ж вона мені не сказала? Хто цей покидьок?
- Я дізнався, це хахаль її матусі. Ми не залишимо цього, бро, я тобі обіцяю.
Макс витягнув пляшку віскі, зробив ковток і протягнув Дену.
- Я за кермом, якщо ти раптом забув.
- Забий, я про все домовився, через пару годин за нами приїдуть і відвезуть куди скажемо. Мерс твій теж заберуть.
Зазвичай, Ден би не погодився, але зараз йому хотілося загасити той вогонь, який палав всередині.
Хлопці сіли під деревом, море привітно зустрічало своєю блакиттю..
- Брате, я не знав, що вона з тобою, - першим порушив тишу Макс, - а коли дізнався, то поводивсяя наче бовдур. Але чесне слово, я б і пальцем її не зачепив.
- Ти на неї запав.
- Облиш. Скажеш таке.
- Філе, я тебе знаю, як облупленого. Ти скаженієш, коли не отримуєш свого. Згадай, як в 9 класі ти втюхався в Лорен. Вона зустрічалася з Платоном, а тебе це бісило. Ти тоді перевернув світ з ніг на голову, але все ж добився свого.
- То інше, - буркнув Макс, хильнувши ще раз. Він скривився, віскі був міцний, розмова неприємна.
- Різниця лише в тім, що Даша не Лорен, а я - не Платон.
- Так, признаю, в Дашці є щось особливе.  Але цього недостатньо. І закриймо цю тему.
- Вона мені потрібна, я не поступлюсь, - різко відповів Ден.
- Про що йде мова? Я ніколи, чуєш ніколи, не відібʼю дівчину мого кращого друга.
Потім додав.
- Бери троянди і мерщій до неї.
- Ти ж знаєш, що її не купиш. І всякі штучки тут не допоможуть.Скоріше за все, вона і бачити мене не схоче, через те що я зник.
- Захоче, - він хлопнув його по плечу, відпив ще з пляшки. Потім зняв футболку, щодуху побіг до води, пірнаючи з головою в прохолоду.
- Ден допив віскі, від нього думки плутались. Ще це сонце: пекло і сліпило очі.
Ще хвилина, і в бік летіли кросівки та верхній одяг. А сам хлопець кинувся вслід за Філом. Після нетривалого запливу, хлопці повилазили на берег.
- Максе, ось скажи, чому як щось трапляється, Дашка біжить до тебе, а не до мене?
- Просто збіг. З мене такий собі янгол охоронець.
 - Наче між вами і прям якийсь зв'язок.
-  Телепатичний, - шкірився Макс, - ти ще скажи, що в знаки віриш.
Але Ден мовчав. Він був похмурий наче сич. Філу потрібно було щось з цим робити. Ще й “вогняна вода” робила своє діло.
-  Знаєш, як я назвав твою Дашку? - звернувся Макс.
- Цікаво як?
-  Безстрашна.
-  Чому це?
-  Розумієш, на вигляд вона така тендітна, і здається, що її потрібно оберігати від усього, але раптом що, в ній прокидається бісеня, яке нічого не боїться. В такі миті хочеться називати її Навіженою, - посміхнувся Макс.
-  Не смій, - але голос Дена став спокійніший.
- Зі мною вона інша, - признався Денис, - весела, балакуча, інколи задумлива.
-  Бро, а що буде коли ти поїдеш? - раптом осінило Макса, - сезон завершиться, команду твою відправлять за бугор, що тоді?
-  Не думав про це. Але…
-  Ти її не образиш, - продовжив за Дена.
-  Звісно ні, щось придумаю.
-  Це добре, бо вона… - думки плуталися разом зі словами, - непогана, - врешті видавив Максим.
-  Ти тільки нічого не подумай. Але в мене з'явилася ідея. А що як нам всім разом піти, наприклад… на концерт? Нюта, щось за білети торочила. Не пам'ятаю тільки куди.
-  Навіщо?
-  Я накосячив, - щиро признався Макс, хочу якось загладити свою провину. Плюс, ти переконаєшся, що між нами нічого нема.
-  А давай.