Частина 12

Після футбольного матчу Ден запросив Дашу з Женькою відсвяткувати перемогу. Він був у піднесеному настрої та хотів розділити радість разом з дівчиною, яка йому подобалась.
Спочатку вони заїхали до ресторану. Дарина вагалася, щоб його обрати, врешті зупинилася на простенькому салатику, але Ден вирішив, що цього недостатньо. Він замовив наїдків на добру компанію і коли офіціант став виносити одну страву за іншою, Даша не розуміла хто це все з’їсть.

Денис ще не зовсім знав вподобань Даші, тому замовив різного і багато. Дуже радісно відреагував на застілля Женька. Він з задоволенням перепробував усі делікатеси, які стояли на столі. Починаючи з суші і закінчуючи чудернацькими, але дорогими десертами.

Денис  поблажливо усміхався і поглядав на Дашу. Яка ж вона все-таки красива: витончена, граційна, впевнена у собі.
Через кілька хвилин подали найсвіжіші устриці на срібній таці з льодом, викладені колом зі шматочками лимона в центрі. Ден сам відкоркував шампанське, налив напій у високий бокал. Собі ж взяв апельсинового соку.
— Я за кермом, а тобі можна, — Ден випередив всі можливі питання.
—  Намагаєшся мене споїти?
— Дашуль, устриці без ігристого зовсім не те. І ми ж святкуємо чи як?
— Святкуємо.
Даша ніколи не їла устриць, але завжди хотіла спробувати. Вона взяла в руки мушлю, бризнувши трішки лимонного соку й обережно піднесла її до рота. Спочатку смак здався дивним, солонкуватим і не схожим ні на що, але розкуштувавши, Даша переконалася, що це неймовірно смачно. Вона зробила ковток шампанського, напій і справді розкривав смак страви. Вона не стямилася, як успішно впоралася з молюсками, залишивши пусті мушлі і пів пляшки недопитого вина.
—  Морозива? Фісташкового? — Ден зиркнув на Дашу, в його погляді читалась посмішка.
— Ні, сьогодні не хочеться.
— Я буду — вліз в розмову Женька.
— Не лопнеш? — зиркнула сестра.
— Все норм, замовляй що хочеш. Я теж буду, — вмішався Малиновський.
Добряче зголоднівши після гри, Денис наминав яловичий стейк, вправно орудуючи виделкою і ножем.
— Дене, ти  найкращий. Забити такий гол на останніх секундах — повний відпад. До речі, ти так багато їси, а хіба футболісти не слідкують за харчуванням? Дієти і всяке таке.

Даша не стрималась. Її дзвінкий сміх весело пролунав в стінах дорогого закладу.
— Дене, вибач, — заливалася дівчина так, що йому самому стало смішно. У неї з’явився рум’янець, а очі блищали..
— І не кажи, тепер мушу відпрацювати — пробігти з трійку кілометрів, а потім ще трійку, — сам засміявся.
— Ого. Я б так не зміг.
— Зможеш, візьму тебе якось на тренування. Хочеш?
— Ще б, звісно хочу, — щиро відповів хлопчик.
—  Ок, домовилися.
— Я наївся, — врешті-решт сказав підліток, дожовуючи ріжок з фісташковим морозивом, — аж живіт скрутило, зараз лусну. Можемо йти.
— Даша непомітно під столом пнула хлопця ногою.
— Я хотів сказати дякую, — посміхнувся хлопчик широкою посмішкою.
— Ну якщо всі наїлися, далі за планом кінотеатр. Що на це скажете?
— Я  за! — вигукнув Женя.
— Дашо?
— Я теж не проти.
— Супер. Тоді поїхали.

Люб'язний офіціант приніс рахунок з цифрами, які майже дорівнювали Дашиній місячній зарплаті.
Ден спокійно, одним кліком, розрахувався банківською картою, далі запросив Дашу з Женькою пройти до авто.

На черзі був кінотеатр. З вибором фільму особливо не заморочувались — пішли на розрекламований блокбастер.
Женька захоплено дивився фільм, жуючи чипси та запиваючи колою. Даша з Денисом сіли трохи далі. Назву фільму вони так і не запам'ятали, бо весь час щось шепотіли, жартували та обнімались. Декілька разів їм навіть робили зауваження, за що Малиновський дуже перепрошував, а Даша пирхала зі сміху.

Вже під вечір вони повернулися додому: втомлені, задоволені, радісні.
Вони вийшли з авто, Женька став прощатися з Малиновським.
— Малино, ти сьогодні зробив мій день, — щиро зізнався хлопчик. Тому я зовсім не проти, щоб ти мутив з моєю сестрою, — він міцно пожав його руку і зайшов в дім.
— Чекали твого благословення, —усміхнулась сестра, — проводжаючи поглядом щасливого брата.
Нарешті Ден залишився з Дашею наодинці. Він цілий день очікував цієї можливості.
Футболіст доторкнувся до її волосся, злегка граючи ним. Нагнувся і поцілував її  м'які губи. Зупинився.
—Ти дуже вродлива, — прошепотів, — я постійно про тебе думаю.
Даша посміхнулась — ніжно і закохано. Зараз вони лише вдвох. Все інше не мало значення.
— Можливо, ти будеш злитись, але я дізнався про твоє життя, родину… Про те як ти рано втратила батька. Я хочу знати про тебе все.
— Я боялася розповідати, думала, що це все змінить.
— Що змінить? — здивувався хлопець.
— Твоє відношення до мене. До нас з братом.
— Дурненька,— лагідно провів великим пальцем по її оксамитовій шкірі, — я став розуміти тебе краще. І те чому приховувала де живеш, і те  навіщо так важко працюєш. Хочу тобі допомогти, та не знаю як.
— Ти вже допомагаєш. З тобою я почала жити. Коли бабуся померла, я обіцяла їй, що не втрачу себе, знаходитиму можливість малювати, піду навчатись. Натомість я загрузла в обов’язках з якими не завжди справлюсь.
— У нас є дещо спільне. Мені теж довелося рано подорослішати. Коли батьки відправили  в спортивний інтернет мені тільки-но виповнилось тринадцять. Незнайоме місто, нові знайомі. Звісно дідівщина в колективі, і нічого не залишалось, як виборювати своє місце під сонцем. Плюс навчання, яке ніхто не відміняв.  Але я не жалкую. Це була моя школа життя. Мій вибір.
— А це мій вибір...
— Тепер я поруч, і буду робити все, щоб ти була щасливою.
Він міцно її обійняв та прошепотів щось на вухо. Вона підняла на нього смарагдові очі.
— Хочу тобі вірити, — цілує його зі всією ніжністю.
— А тепер іди, — я знаю, що тебе зачекалися друзі, — телефон Дена вже був червоним від дзвінків. Даша розуміла, що його команда вперто чекає на свого нападника.
— Ходімо зі мною.
— Та ні, я вже валюся з ніг,  ще й завтра рано підійматися. Іди, розважся.
Знову пролунав дзвінок, Ден збросив виклик.
— Я завтра заскочу до тебе, одразу після тренування.
— Добре.
— І ще, готуйся до наступної суботи, — Даша підняла брову — до чого?
— Хочу познайомити тебе зі своїм кращим другом, він запросив нас на вечірку. І ні, відмовити не можна.

Попрощавшись Даша тихо зайшла в будинок. Женьки ніде не було, мабуть, ховався у своїй кімнаті. Вона підійшла до дверей спальні, постукала.
— Женю, ти спиш?
У відповідь стояла тиша.
— Я знаю, що ти прикидаєшся. Можна увійти?
— Заходь, — почувся голос брата.
Отримавши дозвіл сестра прослизнула до кімнати.
— Сварити будеш за вчорашнє?
— Ні. Хочу навпаки — поговорити.
— Ти ж знаєш, як я тебе люблю, — перше, що сказала Даша.
— Ти моя найрідніша людина, мій брат, моя опора. Завжди поряд. Я не заміняю тобі маму, мені і самій її не вистачає, але я буду робити все, щоб ти почувався добре. Але я сама не впораюся, якщо ти мені в цьому не допоможеш.
Знову запанувала тиша, та через пару хвилин почувся голос брата. Він відкинув ковдру і сів на ліжко.
— Як тобі допомогти? Я вже думав... Я влаштуюсь на роботу,  щось придумаю.
— Ні. Ти будеш вчитися і не пропускатимеш школу. Якщо не хочеш, щоб тебе у мене забрали. А та дівчина тебе не варта, ти сам це побачиш. Це не справжні почуття.
— А які справжні? Такі як у тебе з Деном?
— Не знаю. Але вони точно інші.
— А що тоді  з Максом?
— Нічого, він просто мені допоміг. І все.
Але чомусь думки про нього заставляли її серце битися частіше.