Частина - 11 Гра

Попри втому решту ночі Даша так і не заснула.
Витівка брата засмутила дівчину, а ще поява Макса в її тільки-но налагодженому житті, перевернула все з ніг на голову.
Наглий, самовпевнений…пристрасний…Вона хотіла забути його поцілунок. Але й досі пам’ятала смак його губ і той вир емоцій які вона відчула..

Коли заспаний Женька вийшов зі спальні Даша вже заварювала другу чашку кави.
Дивлячись на хлопця ніхто б і не подумав, що він вчора добряче відтягнувся, так трішки заспаний та й все. Чесно кажучи, Даші хотілося, щоб брат відчув всі принади похмілля, щоб цей стан запам’ятався надовго, а краще на все життя. Дівчина зустріла його гнівним поглядом.

- Привіт, - першим порушив тишу хлопчик. Даша мовчала.
- Дашо, ну перестань, не дуйся.
- З ким?
- Що?
- З ким ти вчора набрався?
- Не важливо, я більше не буду… І взагалі сестричко, ти мені не мама, так що досить мене вчити.
- І давно ти подорослішав, такий розумний став? - Дашу зачепили його слова.
- Я до того веду, що ти сильно мною переймаєшся. Живи своїм життям. Он вже бліда стала, як не знаю що.
- Женько, ти частина мого життя. І я не дозволю тобі робити дурниць, хочеться тобі цього чи ні.
- А сама? Коли востаннє робила дурниці? Коли розважалася? Так не можна, Даринко.
- Чому ж, вчора я дуже розважилася, шукаючи тебе пів ночі.
У Женьки забігали очі, його обличчя стало червоним, а жилка на шиї напружено пульсувала. Хлопець не витримав.
- Дашо, вибач мені, я - дурень. Мені хотілося виглядати перед нею дорослим.
- Перед ким?
- Перед Олькою, - важко зітхнув, - цій дівчинці п'ятнадцять, вона одним словом - суперова.
- І?
- Оля сказала, що я слабак, якщо не вип'ю.
Раптом їх розмову перервав стукіт у двері.
«Хто це може бути? Невже Макс?»  Шалена думка пронеслась в голові.
- Денисе? - здивувалася дівчина. Вона ніяк не очікувала зустріти його з самого ранку.
- Сюрприз. Ти не рада?
- Рада, - посміхнулася дівчина, - просто думала ми зустрінемося ввечері, у тебе ж гра.
Вона стояла в халаті, з розпатланим волоссям та темними колами під очима, і думала, який жахливий вигляд має на тлі ідеального Малиновського.
- Заходь. Ми тільки зібралися снідати.
- Часу немає. Ми й так запізнюємося. Дорогою десь перекусимо, - хлопець видно поспішав.
- Куди запізнюємося?
- На футбол. Ти ж сама знаєш, що у мене гра.
- Клас, - не втримався Женька.
Він усю розмову із захватом споглядав несподіваного гостя, і те як зашарілася сестра.
Малиновський глянув на годинник.
- У вас двадцять хвилин на збори.
- Я теж їду? - Женька засвітився від щастя.
Ден ствердно кивнув.
- Сестра розповідала, що ти захоплюєшся футболом. Я - Ден, - протягнув руку футболіст.
- Я знаю хто ти. Та не розумію, що ти робиш у нас вдома. Ви мутите?
Ця прямолінійність брата розізлила Дашу.
«Ну він у мене отримає! Малий шкідник, язик без кісток».
- Можна і так сказати, - засміявся Малиновський, а сам уставився на дівчину.
- Ого, нічого собі. Так я майже родич самого Малиновського.
- Майже, - процідила Даша, готовлячись прямо зараз провалитися крізь землю.
- Дашко, так ми збираємось? -  брат стояв на своєму.
Даша вагалася. Якось невчасно все це. Вона помітила благаючий погляд брата. 
- Збираємось, але ми ще не договорили. І за вчорашнє мовчи, - прошепотіла на вухо Даша, скориставшись хвилинкою, поки Ден копошився в телефоні.
На збори було мало часу, Даша переодягнулась, швиденько підфарбувала вії та нанесла помаду персикового відтінку.
Дорога до стадіону займала хвилин тридцять, але через затор шосе практично стояло.
Час спливав. Денис нервував, його хвилювання передалося Даші.
- Дивись, через сто метрів буде провулок, якщо ми туди звернемо, то можемо об'їхати тянучку.

Але Ден зробив по-своєму: не відхилився від обраного маршруту.
Уже тоді Даша зрозуміла, що він ніколи не піде проти правил. І все його життя - це чіткий план, якого він завжди дотримувався.
Добре це чи погано Даша поки що не зрозуміла. Вона знала лише одне - вона інша. І ніколи не буде тією правильною дівчинкою, яка б пасувала Денису.

Нарешті, вони дісталися до місця призначення. Припаркувавши Мерс у належному місці, вони швидко попрямували до входу.
Величезний, нещодавно реконструйований спорткомплекс зустрічав своїх уболівальників. Натовп фанатів тупцював біля турнікетів. Служба безпеки пильно оглядала особисті речі людей і просила пред'явити квитки. Вони обігнули головний вхід, і непомітно проникли до середини через службовий.

Даша вперше потрапила на футбольний матч. Було хвилююче й водночас захопливо. Женьці подобалося все. На відміну від сестри він почувався дуже впевнено. Він захоплено розглядав стадіон, тому і відстав від Даші та Дениса.
Ден впіймав настрій дівчини, він узяв її під руку і змовницьки прошепотів.
- Подобається?
Даша кивнула.
- У вас із братом VIP - ложе.Будете вболівати за мене. Сподіваюся, ти за "Олімпік"? - він засміявся.
Дарина знала в якій команді грає Ден. І підловити її не вдалося. Але на відміну від брата вона була далека від футболу.
- Я за тебе, - вона провела пальцем по його футболці, малюючи уявний візерунок, 
- Я в тебе вірю, - додала вона, стаючи на носочки, щоб дотягнутися до його щоки.

В кросівках вона виглядала Дюймовочкою в порівнянні з високим хлопцем. Йому здалося це дуже милим. Він ухилився і поцілував її в губи. Цього разу він поводився рішуче і впевнено.
Вона вдихнула аромат його парфюму: солодкуватий, з нотками бергамоту. Не такий, як у Макса, але теж дуже приємний. Чомусь вона знову згадала того нахабу, але вже без емоцій. «Вони більше не побачаться. Все»

- Нарешті! - перебив розмову захеканий чолов’яга, ним виявився тренер “Олімпіка”.
- Малиновський! Якщо ти ще хоч раз уткнеш подібне, вилетиш на лаву запасних до кінця сезону! Це ж треба, двадцять хвилин до початку, а його нема!
- Все, Андрійовичу, охолонь. Уже біжу, ось лише Дашу проведу.
- Сам проведу твою Дашу. Чого стоїмо? Бігом в роздягальню. І щоб мені гол забив на перших хвилинах.
Ден поспішив за двері, а тренер галантно пропустив дівчину вперед до кімнати.